Аврора знову спалахнула.
Він був майже готовий.
Він повернувся до Роджера і поманив його. Роджер безпомічно пішов до нього, хитаючи головою, благаючи, ридаючи, але безвільно йдучи уперед.
— Ні! Тікай! — закричала Ліра і кинулася до нього униз схилом.
Пантелеймон підбіг до сніжного барса і вихопив у нього з щелеп деймона Роджера. За мить сніжний барс кинувся за ним, Пантелеймон випустив деймона хлопчика, і обидва молоді деймони, безперервно змінюючи свої форми, вступили у бій з величезним плямистим звіром.
Він махав навсібіч своїми пазуристими лапами, і його ричання заглушало навіть крик Ліри. Обоє дітей також билися з ним та з тими істотами в туманному повітрі — темними передчуттями, які заповнювали все навколо, спускаючись з потоками Пилу…
А вгорі коливалася Аврора, показуючи крізь своє постійне напружене мерехтіння то будинок, то озеро, то ряд пальмових дерев, які здавалися такими близькими, що можна було переступити з цього світу в інший.
Ліра підскочила та схопила Роджера за руку.
Вона сильно потягнула, вони звільнилися від лорда Ізраеля і побігли руч-об-руч, але Роджер кричав та звивався,
тому що барс знову схопив його деймона. Ліра знала цей біль, який стискував серце, і спробувала зупинитися…
Але вони не могли зупинитися.
Вони котилися вниз зі скелі.
Ціла купа снігу невблаганно тягнула їх униз…
Замерзле море за тисячу футів унизу…
— ЛІРО!
Стук серця…
Міцно сплетені руки…
І високо вгорі найвеличніше диво.
Бездонне склепіння небес, усіяне зірками, раптом пронизало, немов списом.
Струмінь світла, струмінь енергії, випущений угору, немов стріла з лука. Фіранки світла та кольорів Аврори розірвалися; пронизливий, скрипучий, хрусткий, тріску-чий звук розлігся луною від одного краю всесвіту до другого. На небі був суходіл…
Сонячне світло!
Сонячне світло вигравало на шерсті золотавої мавпи…
Падіння снігової маси припинилося, мабуть, невидимий стрімчак зупинив свій рух тут навіки. На утрамбованому снігу верхівки Ліра бачила золотаву мавпу, яка кинулася до барса. Вона бачила, як два деймони наїжачилися, насторожені та могутні. Хвіст мавпи стирчав угору, а сніжний барс водив ним з боку в бік. Потім мавпа нерішуче простягла лапу, а барс чутливо та граційно схилив голову, ніби вітаючись, вони торкнулися одне одного…
Коли Ліра подивилася вище, вона побачила пані Коль-тер, яка стояла в обіймах лорда Ізраеля. Світло грало навколо них, ніби іскри та промені анїбаричного струму. Ліра, зовсім безсила, могла лише уявляти, що сталося — якимось чином пані Кольтер вдалося минути ущелину та прийти за нею сюди…
її власні батьки разом!
До того ж так палко обіймаються — в це не можна було повірити.
Вона широко розкрила очі. Тіло мертвого Роджера лежало в неї на руках нерухоме, тихе та спокійне. Вона чула розмову своїх батьків.
її мати сказала:
— Вони ніколи не дозволять цього… її батько відповів:
— Дозволять? Нам не потрібний дозвіл, ніби дітям. Я зробив можливим будь-кому перейти туди, якщо вони забажають.
— Вони заборонять це! Вони закриють туди хід та зроблять вигнанцем будь-кого, хто спробує!
— Надто багато людей захочуть це зробити. Вони не зможуть їх зупинити. Це буде означати кінець Церкви, Марі-со, кінець магістрату, кінець усіх цих століть темряви! Подивись на це світло там, угорі — це сонце іншого світу! Відчуй його тепло на своєму тілі!
— Вони сильніші за будь-кого, Ізраелю! Ти не знаєш…
— Я не знаю? Я? Ніхто на світі не знає краще за мене, яка могутня Церква! Але вона не достатньо сильна для цього. Пил все змінить. Тепер його ніщо не спинить.
— Ти цього хотів? Змусити нас задихатися, вбити гріхом та темрявою?
— Я хотів прорватися, Марісо! І я зробив це. Подивись, подивись на пальмові дерева, які коливає вітер на березі! Ти відчуваєш той вітер? Вітер з іншого світу! Відчуй його на своєму волоссі, на обличчі…
Лорд Ізраель зірвав каптур з пані Кольтер і повернув її голову в небо, запустивши свої пальці у її волосся. Ліра спостерігала за цим, не дихаючи, не сміючи поворухнутися.
Жінка пригорнулася до лорда Ізраеля, ніби відчула запаморочення, і тривожно похитала головою.
— Ні, ні — вони йдуть, Ізраелю, вони знають, де я…
— Тоді ходімо зі мною, геть звідси, з цього світу!
— Я не посмію…
— Ти? Не посмієш? Твоя дитина пішла б. Твоя дитина нічого б не побоялася та присоромила б свою матір.