Я вирішив тривалу відпустку присвятити читанню, навчанню й більш глибокому дослідженню тем, які мене цікавили. Щоб заглибитися в обраний напрямок, мені було би достатньо півроку чи рік, і коли почалося нове століття, я вирішив поділитися своїми намірами зі Стівом. Одного вечора запитав, чи можна прийти до нього додому.
— Мені важко це казати, — почав я розмову, — проте для мене настав час рухатись далі, відмовитися від щоденного виконання обов’язків у Pixar.
Не думаю, що Стів був надто здивований. Він знав, що компанія уже стояла на ногах впевненіше і я був завантажений значно менше.
— Чим хочеш зайнятися? — запитав Стів.
— Хочу вивчати філософію та східні вчення про щастя людини, — сказав я. — І способи поєднання цих ідей із сучасним життям.
— І як саме ти плануєш це робити? — розпитував Стів.
— Поки не впевнений, — зізнався я. — Маю довгий перелік книжок, які хочу прочитати, і певні ідеї для початку.
— Будеш шукати вчителя? — запитав Стів.
Я знав, що Стів — прихильник вчень дзен-буддизму і розуміє, наскільки важливий хороший вчитель.
— Поки навіть не знаю, хто підійшов би, — відповів я. — Розберуся в процесі.
Тоді Стів сказав ще одну фразу, яка надовго засіла в моїх думках.
— Я радий, що бодай один із нас це робить, — сказав він.
Я довго міркував над тим, що Стів мав на увазі, коли казав ці слова, — вони прозвучали так щиро. З часом я прийшов до висновку: він розумів можливості життя, що вивищувалося над результатами бізнесу й виробництвом продукту. Десь у душі цього воїна великих корпорацій ховалося глибинне розуміння сенсу. І — свідомо чи несвідомо — у ньому одне прагнення узяло гору над іншим.
Стів відкрив переді мною кілька способів, яким чином я міг залишитися у Pixar — зокрема, стати президентом компанії. Хоча назва посади могла полестити, проте я знав, що насправді нічого не змінилося б. Стів, Ед і я й далі працювали б, як завжди. Проте посада не допомогла б мені наблизитися до розуміння мого покликання. Урешті, я погодився приєднатися до піксарівської ради директорів і пообіцяв, що буду поблизу щоразу, коли компанії знадобиться допомога.
— Мені тебе бракуватиме, — сказав Стів, — більше, ніж ти думаєш. Але я тебе розумію.
Я відчував велику вдячність за таку підтримку.
Забирати речі з кабінету й прощатися з Pixar було складно. Я написав мейл усім працівникам компанії, де йшлося про те, як мені всіх не вистачатиме і з якою радістю я погодився приєднатися до ради директорів Pixar. Повідомлення закінчив такими словами:
Я не можу уявити собі кращих робочих стосунків, ніж ті, що виникли між Стівом, Едом і мною. Я стільки всього навчився від кожного з них. Моє ставлення виросло у справжню симпатію та повагу до них як партнерів, лідерів і людей.
Ті з вас, хто практикує йогу, знають, що наприкінці кожного заняття заведено складати руки разом і промовляти індійське привітання «Намасте». Воно означає: «Я вшановую ту частинку тебе, що сповнена любові, правди, миру. Коли ти поринаєш туди і я долучаюся до такої ж сутності всередині себе, ми стаємо єдиним». Намасте.
Вияв почуттів, що я отримав у відповідь на мейл, був надзвичайним. З кожного закутка компанії, від тих, кого я знав добре, і від тих, кого не знав, приходили повідомлення з привітаннями, теплими фразами, побажаннями натхнення і словами підтримки. Коли я вже збирався їхати, Ед і Джон приготували мені подарунок. Це була чудово обрамлена, намальована від руки картина із зображенням персонажів мультфільмів «Історія іграшок» і «Пригоди Фліка». Над малюнком містився великий надпис «Дякуємо, Лоуренсе!» — а довкола були написані від руки зворушливі подяки і слова підтримки від багатьох моїх колег. Я ніколи не розумів, що відчувають люди в подібних ситуаціях. Проте як людина, яка завжди старалася чітко відмежовувати своє особисте життя й бізнес, тут я зазнав повного провалу.
26. Сто років
Мій сповнений ентузіазму стрибок у новий світ насправді виявився більше схожим на низку спотикань. Вивчення нової території потребує часу, і дуже складно, а може, навіть неможливо впоратися з цим завданням, ніколи не звернувши в хибному напрямку, не зайшовши в глухий кут. А я занурювався у світ східної філософії та медитації, про які знав надто мало.
Мені подобалось міркування Джозефа Кемпбелла про те, що «одна з наших проблем сьогодні полягає в тому, що ми не надто обізнані з літературою духу»[62]. Література духу. Здавалося, саме з цього й варто розпочати.
Я зібрав колекцію книг, зокрема чималу добірку західної літератури, міфології, філософії, сучасних праць із фізики та біології, були також книги, присвячені східним релігіям і їхнім містичним течіям, Кабалі та християнському містицизму, так само знайшлося місце працям індійських йогів, суфійських містиків та буддійських учителів. Невдовзі в мене з’явилися улюблені праці.
Книга Брайяна Ґріна «Елегантний Всесвіт» (Brian Greene, The Elegant Universe) була подвигом у сучасній фізиці. Праця «Цілісність і прихований порядок» Девіда Бома (David Bohm, Wholeness and the Implicate Order) блискуче переходила від фізики до демонстрації важливих філософських ідей. До моїх улюблених видань входило також дослідження Герберта Ґюнтера «Екстатична спонтанність» (Herbert Guenther, Ecstatic Spontaneity), данина буддійському мудрецю на ймення Сараха, де автор писав: «Ми, люди,— клаптикові, розпорошені істоти, які суперечать самі собі й світу довкола. Ми страждаємо від нашої постійної розділеності й тужимо за цілісністю»[63]. Таке протиставлення фрагментарності й цілісності, здавалося, виникало часто.
Я читав Т. Р. В. Мурті та Джея Ґарфілда, двох неперевершених учених, чиї дослідження буддійської філософії серединного шляху практично не мали рівних серед творів, написаних англійською мовою; новаторську працю Олдоса Гакслі «Вічна філософія» (Aldous Huxley, The Perennial Philosophy); книгу «Каблуна» (Gontran de Poncins, Kabloona) — занотовані спогади Ґонтрана де Понсінса, зроблені ним під час подорожі й спільного життя з племенем інуїтів[64]; фундаментальну працю Елізабет Кюблер-Росс «Про смерть і вмирання» (Elisabeth Kübler-Ross, On Death and Dying), яка спричинила цілий рух за більш людяне ставлення до смерті; а також класичне дослідження Бренди Уеланд «Якщо ви хочете писати» (Brenda Ueland, If You Want to Write) — поштовх до самовираження шляхом написання текстів чи в інший спосіб. Я читав Ніцше й Кафку, Камю і Вольфа, Пірсига і Дідіон, Гайнлайна і Кларка. Я поринув у ці та інші книги, захоплено слідував за ниточками, що вели з їхніх приміток та цитат, виписував уривки, які мене найбільше зачепили, — і ось так сам отримував ту освіту, на яку раніше ніколи не знаходив часу.
Одна ідея мені припала до душі найбільше — серединний шлях, давня буддійська філософія, що надихала й вела за собою майстрів медитації століттями. Вона базувалася на думці про те, що розум не здатен осягнути всю складність реальності. Натомість для того, щоб функціонувати, ми покладаємося на наближення дійсності, часто у вигляді образів, шаблонів, концептів, сюжетів, котрі тримаємо у своїй свідомості. Подібні наближення дають нам структуру, що допомагає досягати мети, — функціональну реальність, як її називають мислителі серединного шляху.
63
Herbert Guenther,
64
Інуїти — етнічна група корінних народів Північної Америки, які проживають у Канаді. Входить у численнішу групу ескімосів.