Розділ VII
КУРС НА ЗАХІД
Стандарт-Айленд поволі пливе водами Тихого океану, що в цю пору року цілком виправдує свою назву. Звикнувши протягом доби до цього спокійного пересування, Себастьян Цорн і його товариші навіть не помічають, що вони в плаванні. Хоч які могутні ці сотні гребних гвинтів, що в них упряглися десять мільйонів кінських сил, металевому корпусу острова передається лише ледве помітне тремтіння. Мільярд-Сіті міцно стоїть на своїй основі, не відчуваючи ні найменшого хитання, яке зазнають на морі навіть найпотужніші морські панцерники. В житлових будинках немає ні спеціальних столів, ані ламп, які звичайно уживають на суднах під час хитавиці. Та й навіщо вони? Паризькі, лондонські та нью-йоркські будинки не більш непохитні на своїх підмурках.
По кількох тижнях стоянки в бухті Магдалини рада почесних громадян Стандарт-Айленду, скликана з ініціативи президента Компанії, визначила річний розклад маршрутів плавучого острова. Він ітиме повз головні архіпелаги східної частини Тихого океану, поясом з навдивовижу чистим повітрям, багатим на озон і конденсований, насичений електрикою кисень, ущедрений такими цілющими властивостями, яких бракує йому в звичайному стані. А що ця дивна споруда нічим не зв’язана, то вона широко цим користується: пливе, куди їй заманеться, на схід чи на захід, наближається до американського узбережжя, якщо це їй до вподоби, або, за своєю примхою, мандрує до берегів Східної Азії. Стандарт-Айленд рухається в усіх напрямках, бо хоче зазнати якнайбільше втіхи від подорожі, сповненої різноманітних вражень. І навіть якби він визнавав за краще покинути Тихий океан заради Індійського або Атлантичного, обійти ріг Горн або ріг Доброї Надії, йому треба було б лише взяти цей курс, і, будьте певні, ніякі морські течії, ніякі бурі не перешкодили б йому досягти своєї мети.
Та немає жодної потреби мандрувати по тих далеких морях, де «перлина Тихого океану» ніколи б не знайшла того, що дістає вона в цьому океані, плаваючи між купками незчисленних його острівців, розкиданих по ньому, мов намисто. Тут досить простору для найрізноманітніших маршрутів. Плавучий острів може вільно його перетинати, мандруючи від одного архіпелагу до другого. Якщо він не володіє властивим тварині інстинктом, цим шостим відчуттям — відчуттям орієнтації, яке скеровує тварин туди, куди їх кличе необхідність, — то все ж острів веде тверда рука за маршрутом, що його довго обмірковували й ухвалили. Досі з цього приводу не виникало жодних незгод між мешканцями правої й лівої сторони острова. Тепер на підставі такої ухвали Стандарт-Айленд пливе на захід, до групи Сандвічевих островів. Відстань близько тисячі двохсот миль між цими островами й тим місцем на узбережжі, відкіля квартет вирушив у подорож, Стандарт-Айленд, ідучи з помірною швидкістю, подолає протягом місяця і зупиниться в бухтах цього архіпелагу доти, поки йому не заманеться податися до інших островів.
Наступного дня після цих пам’ятних подій квартет залишає Ексельсіор-готель і розміщується в будинку казино, в відданих до його послуг вигідних, розкішно опоряджених кімнатах. З вікон розкривається далека перспектива на Першу авеню. Себастьян Цорн, Фрасколен, Пеншіна й Івернес мають кожний окрему кімнату поруч із спільною вітальнею. Ряснолисті дерева у внутрішньому дворі створюють чудовий затінок, від фонтанів, що безперервно грають, віє прохолодою. По один бік двору розташовано музей Мільярд-Сіті, по другий — концертна зала, де незабаром паризькі артисти мають з успіхом заступити своєю грою ті відголоски звуків, що їх передають фонографи й театрофони. Двічі, тричі, стільки раз на день, скільки вони побажають, готуватимуть для них стіл у ресторані, де метрдотель не подаватиме їм більше неймовірних рахунків.
Коли цього ранку вони за кілька хвилин перед тим, як спуститися снідати до ресторану, зібрались у вітальні, Пеншіна звернувся до товаришів:
— Ну, скрипалі, що ви скажете про те все, що з нами скоїлось?
— Це сон, — відповідає Івернес, — сон, в якому нам примарився ангажемент за мільйон на рік.
— Найсправжнісінька реальність, — каже Фрасколен. — Пошукай у себе в кишені, і ти витягнеш звідти першу чверть згаданого мільйона…
— Ми ще побачимо, як це все скінчиться! Я певен, дуже кепсько! — вигукує Себастьян Цорн, який хоче попри все знайти шорстку згортку на пухкому ліжку, куди його покладено силоміць.
— А наш багаж? — згадує він.
Дійсно, багаж повинен прибути в Сан-Дієго, відкіля його неможливо переслати і куди його власники не можуть за ним приїхати. О, багаж надто скромний: кілька валізок і в них лише білизна, туалетне причандалля, буденний одяг, а також концертні костюми для прилюдних виступів.
Та з цього приводу немає чого турбуватись. За якийсь день чи два замість гардеробу, що вже втратив свіжість, артисти дістануть до своїх послуг інший, і їм не доведеться платити ані півтори тисячі франків за костюм, ані п’ятсот франків за черевики.
До того ж Калістус Менбар, тріумфуючи, що йому пощастило так спритно влаштувати доручену йому делікатну справу, намагається попередити кожне бажання квартету. Неможливо уявити собі іншу офіційну особу, що її люб’язність була б справді невичерпна. Він займає апартаменти в цьому ж казино, керуючи всією обслугою, і Компанія сплачує йому утримання, гідне його пишноти та його щедротам. Суми воліємо краще не вказувати.
Казино має читальні й зали для різних ігор; але рулетка, бакара, покер[54] і інші азартні гри суворо заборонені. Є також і кімната для курців, де встановлено прилад, через який просто в житлові приміщення надходить дим, що його виготовляє одне недавно засноване підприємство. Дим із тютюну, який спалюють там в спеціальних курильницях, очищений і звільнений від нікотину, подається кожному курцеві через трубки-димогони з бурштиновим мундштуком на кінці. Залишається тільки взяти губами цей мундштук, а лічильник відзначатиме щоденний видаток диму.
В казино, куди меломани приходять утішатися музикою на віддаленні, до якої незабаром приєднаються також концерти Мандрівного квартету, містяться також і музейні колекції Мільярд-Сіті. В музеї, де зібрано багато картин старовинних і новітніх майстрів, аматори живопису знайдуть чимало шедеврів, придбаних ціною золота: полотна італійської, голландської, німецької, французької школи, яким могли б позаздрити колекції Парижа, Лондона, Мюнхена, Рима й Флоренції…
Варто зауважити, що музей поки що не захаращений творами імпресіоністів, футуристів, різних занепадників, але немає жодного сумніву, що це станеться невдовзі, і Стандарт-Айленду не пощастить уникнути декадентської чуми[55]. В музеї зберігаються також цінні мармурові статуї, творіння видатних античних і сучасних скульпторів, розміщені в дворі казино. Завдяки клімату, якому невідомі ані дощі, ані тумани, скульптурні групи, статуї й погруддя зовсім не відчувають руйнівної сили часу.
Проте наполягати, що всі ці дива приваблюють юрми відвідувачів, що набоби Мільярд-Сіті мають хоч у якійсь мірі виявлений смак до подібних витворів мистецтва, що в них високо розвинене художнє чуття — наполягати на цьому було б дуже необачно. Все ж слід зауважити, що на правому боці міста нараховують більше прихильників мистецтва, ніж на лівому. Та, зрештою, вони діють заразом, коли йдеться про придбання будь-якого шедевра, і тоді шляхом нечуваного роздмухування цін спритно перехоплюють його в усіх герцогів Омальських[56] у всіх Шошарів Старого й Нового Світу[57].
Найбільше відвідувачів можна бачити в читальних залах казино, де можна познайомитися з американськими й європейськими журналами й газетами, що їх завозять пароплави Стандарт-Айленду, які регулярно курсують між ним і бухтою Магдалини. Після того як журнали переглянуть, прочитають і перечитають, їх відпроваджують на бібліотечні полиці, де вже вишикувались сотні тисяч книжок; вони вимагають постійного догляду бібліотекаря, що одержує двадцять п’ять тисяч доларів платні, і, можливо, найменш переобтяжений обов’язками серед усіх службовців острова. В цій бібліотеці можна знайти також книги-фонографи: вони не вимагають до читання жодного зусилля, треба лише натиснути кнопку, і зразу почуєш голос будь-якого майстра художнього читання, як-от, наприклад, Ернеста Легуве[58], що читає Расінову «Федру»[59].
55
Декадентська чума — занепадницьке формалістичне мистецтво, яке народжувалось на Заході наприкінці XIX ст., коли писалася ця книга. Жуль Верн ставився до декадентів усіх напрямків різко негативно.
56
Герцог Омальський — один із синів французького короля Луї-Філіпа, колекціонер картин XIX ст.
57
Шошар — відомий французький антиквар, що скуповував художні речі, в тому числі й картини.
58
Легуве-Ернест (1807–1905) — французький письменник, академік, що цікавився питаннями мистецтва декламації і вславився чудовою дикцією й красномовством.