— Плутон? — не стримався Боровий. — Отже, ми не придумали нічого нового для внутрішнього світила!
— Так, з цим ім’ям вас випередили, — продовжував Труханов. — І деякі вчені навіть обчислили шляхи цих планет, наближення яких до земної кори ніби породжує магнітні бурі та землетруси. На думку Леслі, на внутрішній стороні Землі, освітленій м’яким електричним світлом, панує вічна весна, і тому там існує прекрасна рослинність і своєрідний світ…
— І він мав цілковиту рацію! — вигукнув здивований Папочкін.
— Вхід у земну порожнину, за вченням Леслі, повинен бути близько 82° північної широти…
— Але ж це подиву гідно! — сплеснув у долоні Макшеєв. — Як він міг узнати так точно? Ми знайшли південний край цього входу під 81° з чимось.
— Леслі визначив його за місцем найбільшої інтенсивності північного сяйва, бо гадав, що сяйво виходить саме з середини Землі, являючи собою електричне проміння, яке освітлює середину Землі. Вчення Леслі знайшло багатьох прихильників, і навіть цілком серйозно розглядали питання про спорядження експедиції всередину Землі.
— От так маєш, — посміхнувся Громеко, — і тут у нас трохи не було попередників!
— Але експедиція не відбулася, бо авторитетні вчені того часу — Бюффон, Лейбніц, Кірхер — висміяли гіпотезу Леслі, назвавши її фантазією. Вони обстоювали вогненно-рідке ядро Землі, одно спільне або з численними другорядними вогнищами, які називалися пірофіліціями. Наприкінці XVIII століття струнка гіпотеза Канта-Лапласа про утворення всієї нашої планетної системи з газоподібної розжареної туманності привернула до себе майже всіх і відсунула на задній план інші гіпотези.
— Але Кормульє в 1816 році доводив, що Земля всередині порожня і що кора її має завтовшки не більше як триста англійських миль.
— Галлей, Франклін, Ліхтенберг і Кормульє старалися пояснити явища земного магнетизму і його вікові зміни з точки зору існування гіпотетичної внутрішньої планети. Німецький професор Штейнгаузер в 1817 році вважав існування цієї планети, яку він назвав Мінервою, майже безсумнівним.
— Виникли знову проекти експедиції всередину Землі. Відставний піхотний капітан Сіммес, що жив у Сен-Луї в штаті Міссурі, в квітні 1818 року надрукував у газетах лист і розіслав його багатьом установам Америки та Європи, адресований «всьому світові», з девізом «Світ дає світло, щоб відкрити світ до безконечності».
Ось що він писав:
Земля всередині порожня і заселена. Вона містить ряд концентричних сфер одну в одній і має біля полюсів отвори, завширшки від 12 до 16°. Я готовий поручитися життям, що це істина, і пропоную дослідити цю печеру, якщо громадськість допоможе мені в цій справі. Я приготував до друку трактат з приводу цього, в якому подаю докази зазначених вище тверджень, пояснюю різні явища і розглядаю «золоту таємницю» доктора Дарвіна. Моя умова — патронат цього і нових світів. Я присвячую (заповідаю) його моїй дружині та її десятьом дітям. Я обираю доктора Мітчель, сера Деві та барона Олександра фон Гумбольдта своїми покровителями. Мені потрібно тільки сто сміливих супутників, щоб виступити з Сибіру наприкінці літа з північними оленями саньми по кризі Північного моря.
Я обіцяю, що ми знайдемо теплі і багаті землі, де сила корисних рослин і тварин, а може є й люди, як тільки пройдемо 82° північної широти. Наступної весни ми повернемося.
— Що ж, відбулася ця експедиція? — запитав Каштанов.
— На нещастя або, якщо хочете, на наше щастя, вона не відбулася. Лист Сіммеса звернув на себе увагу, і до редакцій газет і журналів, а також до вчених посипалися запитання зацікавлених читачів. Пропозиція відважного капітана, який не боявся залишити після себе вдову і десять сиріт, обговорювалася в пресі, але ні ста сміливих супутників, ні грошей на експедицію вона не зібрала. Вчені, обрані патронами, очевидно, вважали бідного Сіммеса просто мрійником або божевільним. Справа в тому, що багато хто був переконаний, що всередині Землі є порожнина і є планета, але в існування отвору, через який можна було б проникнути всередину, не вірили.
— Так, фізик Хладні в статті про середину Землі, викликаній листом Сіммеса і надрукованій в ученому журналі, зазначив, що отвору бути не може: якби такий коли-небудь був, його неминуче заповнило б водою. Надто повільний рух планети, виявлений Штейнгаузером, Хладні пояснює тим, що він відбувається у дуже густому середовищі стисненого повітря, можливо під впливом притягання Сонця і Місяця. Він будує ще такі інтересні припущення, не видаючи їх, звичайно, за незаперечні: тому що при сильному стисненні повітря виділяється тепло, а дуже нагріте тіло повинно світитися, то в центрі земної порожнини, де тиск з усіх боків найбільший, страшенно стиснене повітря повинно утворити масу, яка світить і гріє, щось ніби центральне сонце.