— Коли ж трапилась ця катастрофа? — запитали слухачі.
— Не пізніше як у тріасовому періоді. Це видно з того, що в найвіддаленішій частині внутрішньої порожнини, якої досягла експедиція, знайдено представників юрської фауни і флори. Вони переселились у цю порожнину з поверхні Землі після утворення отвору, виходу через нього газів і охолодження внутрішньої порожнини. А пізніше таким самим способом поступово переселялись туди фауна і флора крейдяного, третинного і четвертинного періодів, послідовно відтісняючи в глиб порожнини пришельців попереднього часу.
— Поки Земля Нансена скута льодами, внутрішня порожнина гарантована від проникнення в неї представників сучасної флори і фауни з земної поверхні. І тільки людина XX століття у вашій особі відважно переборола цю перешкоду й проникла в таємничу країну, де прекрасно збереглися, завдяки сталому кліматові і життєвим умовам, представники флори і фауни, які давно зникли на Землі. Ви відкрили цей палеонтологічний музей, про існування якого я не міг навіть гадати.
— Ви прекрасно змалювали заселення внутрішньої поверхні, — зазначив Каштанов, — хоч палеонтологи, можливо, знайдуть і спірні пункти у ваших припущеннях. Але я хотів би ще запитати, куди ж зникли уламки земної кори від утворення пробоїни?
— Я гадаю, що дрібніші були викинуті назад газами, які вирвалися з надр, а більші могли почасти сплавитися разом з метеоритом у світне тіло Плутона, почасти могли впасти на внутрішню поверхню і утворити там горби і цілі плоскогір’я.
— Можливо, ті великі горби з олівінової породи, багатої на залізо, які ви відкрили на берегах ріки Макшеєва в її середній течії, являють собою такі уламки. Можливо, і все плато Чорної пустині на південному березі моря Ящерів складається з подібного величезного уламка, — все це потребує дальшого вивчення.
— А вулкани, згаслі й діючі, що їх ми знайшли на цьому плато, — як поясните ви їх існування?
— Мені здається, це неважко. За гіпотезою Цепріца, поверх шарів або поясів, що складалися з газів, ішов шар вогненно-рідкий. Після утворення пробоїни, коли гази ринули в неї і тиск усередині Землі почав різко слабшати, частина цього шару повинна була перетворитися на пару і гази, а решта являла собою кипляче вогненне море. Пара і гази поступово вийшли через отвір, температура і тиск у внутрішній порожнині дедалі зменшувались, і лавове море почало вкриватися твердою корою. Спершу ця кора була тонка і слабка, часто розривалася під тиском газів і пари, які й далі виділялися з розплавленої маси. Але поступово вона зміцніла, Прориви траплялися чимраз рідше, як на поверхні Землі в перший період її життя. Вулкани показують тільки, що на певній глибині під цією корою збереглися ще басейни з вогненно-рідкою лавою, яка й проривається назовні, як на земній поверхні, з тією різницею, що продукти — поспіль дуже важкі, переповнені залізом породи, яких ми на Землі не знаємо.
— Але ж коли внутрішня поверхня являла собою спершу вогненне море, як ви сказали, — зазначив Макшеєв, — то уламки кори, що впали в нього, повинні були потонути в ньому або розплавитися.
— Це не обов’язково, — заступився Каштанов. — Дрібні уламки, звичайно, розплавилися, але великі, — адже вони могли досягати кількох кілометрів у діаметрі — завдяки своїм розмірам розплавилися тільки почасти. Що ж до їх занурення в глиб вогненного моря, то це залежало від їх питомої ваги. Якщо вони були легші від розплавленої маси, — а це цілком можливо для частини уламків, — то вони плавали на її поверхні, наче крига в морі, і, як крижини, розтавали з країв і знизу.
— Я не обстоюю своєї думки, — сказав Труханов, — це було перше припущення, яке спало мені на думку під час вашого запитання. Все це вимагає дальшого дослідження. Ми знаємо тепер тільки вузьку смужку Плутонії понад рікою Макшеєва і по берегах моря Ящерів, а що являє собою ця величезна країна в обидві сторони від ріки? Чи далеко йде Чорна пустиня на південь? Що лежить за цією пустинею? Чи немає там знову оазисів життя?
— Мені здається, що немає, — зазначив Папочкін, — і ось чому. Вологу, без якої не може бути життя, приносять вітри, що дмуть з півночі, з отвору. Ця волога — продукт, головним чином, земної поверхні. Як ми переконалися, дощі не поширюються далі за південний берег моря Ящерів. Вітри залишають усю свою вологу на цій порівняно невеликій віддалі від отвору, а за морем, на всьому дальшому просторі внутрішньої поверхні залягає безводна й неродюча пустиня застиглої лави. Я думаю навіть, що з самого початку юрське життя поширювалось на дуже близьку віддаль від отвору, і тільки поступово, в міру того, як кількість вологи у вигляді річок ї озер збільшилася завдяки постійному припливові її через отвір, це життя посувалося чимраз далі на південь. Можливо, і море Ящерів утворилося порівняно недавно, і тому вода його не така солона, як вода океану.