— А ще далі на південь, розвиваючи вашу думку, ми повинні зустрітися з ще давнішою фауною — міоценовою, еоценовою, крейдяною, юрською і т. д.? — запитав зоолог з деякою недовірою.
— Мене це зовсім не дивує, — зазначив Громеко. — З того часу, як ми відкрили цей дивний внутріземний світ, я перестав дивуватися чому завгодно і готовий вітати ігуанодонів, плезіозаврів, птеродактилів, трилобітів[23] та інші палеонтологічні чудеса.
— В такому разі шкода, що ми не підстрелили мурахоїда і гліптодона! Чим ми зможемо довести їх існування? Гліптодона я навіть не сфотографував.
— Можливо ми зустрінемо їх ще раз.
— До речі, час поновити запас м’яса, — сказав Громеко, — інакше завтра доведеться їсти саме свиняче сало.
За час цієї балачки мисливці повільно піднялися схилом горба і досягли його гребеня, вздовж якого тягнулися вузькою смужкою досить густі кущі, між якими, на велику втіху Каштанова, були невеликі виходи гірських порід. Геолог негайно пустив у діло свій молоток, але Папочкін, який проліз уже крізь кущі, зупинив його окриком:
— Тихше, на тому схилі звіринець травоїдних.
Каштанов перестав стукати, сховав добутий зразок у кишеню і поліз крізь кущі; Громеко йшов за ним.
На південному схилі горба, ще більш положистому, вони побачили різноманітних тварин, що мирно паслися. Найближче до них була родина носорогів, дуже відмінних як від тих, що живуть в Індії та Африці, так і від довгошерстого носорога. Це були товсті, приземкуваті, коротконогі тварини, схожі швидше на невеликих гіпопотамів; але форма голови і короткий товстий ріг самця виявляли їх породу. У самки замість рога була тільки велика мозолеподібна гуля. Малятко, що гралося біля матері, було схоже на велику ліверну ковбасу; щоб дістатися до джерела молока, воно лягало на землю і боком пролазило під черево матері, яка, пересуваючись, придушувала його, що викликало невдоволене хрюкання скривдженого маляти.
Трохи далі на схилі паслося стадо великих слонів. Розглянувши їх у бінокль, Каштанов сказав, що це, напевне, мастодонти; вони відрізнялися від мамонта довгими й прямими бивнями, спадистим лобом і більш довгим тулубом.
Поруч з ними ходило кілька антилоп надзвичайної величини, буро-жовтих з чорними плямами, як у леопарда, з довгими шаблеподібними рогами. Вони пересувалися стрибками, бо задні ноги були значно довші від передніх; Громеко спершу думав, що це величезні зайці.
На узліссі були ще дивніші тварини, схожі почасти на жирафу, почасти на верблюда. На перших вони скидалися дуже довгою шиєю і головою з невеликими ріжками, а ознаками верблюда були бурий колір і форма тулуба з невеликим горбом. Пара цих тварин, в яких Каштанов упізнав родоначальника верблюда і жирафи, ходила понад узліссям, вільно зриваючи гілочки і листя на висоті чотирьох метрів від землі.
Найцікавішою здобиччю мисливцям здавалися антилопи та верблюдо-жирафи; тому вони й поділилися на три партії: Каштанов пішов обходом до верблюдо-жираф, Папочкін — до антилоп, а Громеко повинен був сфотографувати носорогів і мастодонтів.
Громеко, якого спокусив вигляд маленького носорога, що був, на його думку, вартий рожна, вистрелив і поклав на місці маля, яке нічого не підозрівало. Його батьки, замість того щоб тікати, як сподівався мисливець, обнюхали труп, а потім з голосним хрюканням кинулися на ботаніка, який мав необережність виступити з-за кущів. Він сховався знову в кущі і встиг відбігти кілька кроків убік, як на тому місці, де він щойно стояв, затріщали люто розламувані гілки, і обидва носороги, топчучи кущі і розкидаючи їх мордами в сторони, з’явилися на гребені горба й побігли далі. Але, помітивши, що ворог зник, вони повернули назад і помчали туди, де хитання кущів виказувало присутність мисливця.
В цей час поблизу антилоп пролунав постріл Папочкіна, і стадо цих тварин помчало вгору схилом; туди ж кинулись і мастодонти, піднявши хоботи і тривожмо трублячи. Становище Громеко ставало безпорадним: з одного боку, йому доводилося стежити за носорогами і тікати від них назад і вперед крізь кущі, а з другого — насувалася небезпека від антилоп і мастодонтів. Але ботанікові прийшла щаслива думка: помітивши, що антилопи і мастодонти біжать угору по схилу з різних сторін, але приблизно до того ж місця гребеня, він, замість того щоб перебігати від носорогів назад і вперед крізь кущі, побіг тепер униз схилом у проміжок між антилопами і мастодонтами, сподіваючись, що ті або інші затримають його переслідувачів. Цей розрахунок справдився: розлючені носороги, прорвавшись знову крізь кущі, зіткнулися — один з мастодонтами, другий — з антилопами. Сталося замішання: перший був збитий з ніг і затоптаний, другий — погнав антилоп і сам побіг за ними, а Громеко лишився переможцем на полі бою.
23
Трилобіти - вимерлий загін ракоподібних; тіло трилобіта поділялось на три частини (звідки і назва) - головний щит, тіло з численних члеників і хвостовий щит. Появилися в кембрії і вимерли в пермському періоді. З іншими тваринами, про які говорить Громеко, ми ознайомимося далі.