Але поки причалювали до берега і пробивалися обережно крізь кущі, щоб сфотографувати цю цікаву тварину, вона відійшла від річки й побігла важкою риссю. Переслідуючи її з надією, що вона зупиниться, Каштанов і Папочкін помітили на сусідній галявині тварину надзвичайної величини, яка стояла біля високого дерева і обривала на ньому листя на висоті близько п’яти метрів. Формою тіла і кольором шкіри вона скидалася на колосального слона, спина якого була на чотири метри від землі; але голова і довга шия різко відрізняли її від слонів: голова, порівняно з масою тулуба, дуже невелика, нагадувала голову тапіра з видовженою верхньою губою, що нею тварина дуже швидко захоплювала листя цілими пучками.
— Що за страховище! — прошепотів Папочкін. — Тіло слона, шия коня, голова тапіра і поведінка жирафи.
— Я гадаю, — сказав Каштанов, — що нам пощастило побачити рідкого представника підродини безрогих носорогів, останки якого нещодавно знайдено в Белуджистані, чому цей велетень, найбільший із сухопутних ссавців, дістав назву белуджитерія. Він жив наприкінці олігоцену або на початку міоцену.
— Справді велетень! — здивувався зоолог. — Мені здається, що я можу, не пригинаючись, хіба тільки нахиливши голову, пройти під його черевом.
— А коли поставити біля нього дорослого індійського носорога, то спина останнього буде теж на рівні черева цього велетня, і носоріг здаватиметься його малятком.
— Яка шкода, що не можна стати біля нього для масштабу при фотографуванні, — сказав Папочкін, роблячи знімки. — Хоч тварина ніби смирна, але я б побоявся наблизитися; випадковим рухом ноги вона може перебити кістки.
— Сфотографуйте дерево разом з твариною; висоту дерева ми потім визначимо.
Спостережники вичікували, поки белуджитерій[24] не відійшов на бік, і з допомогою гірничого компаса визначили висоту дерева, а також виміряли сліди ступнів, які порівняно із зростом тварини були невеликі.
Надвечір того ж таки дня на березі великого острова помітили пару корифодонів, великих товстошкірих, які формою тіла скидалися на титанотеріїв.
Побачивши пліт, самець підняв голову і роззявив величезну пащу, в якій на кожній щелепі було по двоє досить довгих і гострих іклів.
Висісти на острів для полювання не пощастило, бо трохи нижче на березі сидів хижак, пожираючи якусь здобич. Побачивши пліт, він підвівся і грізно заричав.
Ця тварина мала величезне тіло на низьких і досить тонких ногах. Морда в неї була довга, схожа на морду хорта. Своєю величиною звір не поступався перед найбільшим тигром, тим-то мандрівники не наважувались наблизитись до нього.
Таким чином, цього дня не пощастило здобути жодної з цих нових тварин.
Наступного дня на берегах річки і на островах коли-не-коли бачили коней, титанотеріїв, четверорогих носорогів, антилоп, хижих креодонів та інших тварин. Загальний вигляд фауни, на думку Каштанова, виявляв її приналежність до первісних часів третинного періоду.
Після обіду причалили для екскурсії в глиб степу, щоб ознайомитися з його характером далі від річки.
Біля одного з озер натрапили на тварину, що викликала в мандрівників особливу увагу. Як і інші травоїди, вона мирно паслася, поїдаючи соковиті стебла. Це заспокоїло мисливців, що взялися було за рушниці, коли, пробиваючись крізь кущі до берега озера, вони раптом побачили страховище. Навіть Генерал, що вже звик до різноманітних і незвичайних тварин і зразу відрізняв хижака від травоїда, дуже злякався і, скавчачи, притискався до ніг Макшеєва.
— Носоріг надзвичайної величини, — прошепотів останній, зупиняючись у кущах, щоб не налякати страховища або не роздражнити його.
Але тварина тільки на перший погляд нагадувала носорога, бо мала маленький ріг на переніссі. Пара ж великих рогів, що стирчали на лобі і були спрямовані вперед, робили її схожою на деяких биків; усім же іншим вона була відмінна від носорогів і від биків. Голова, порівнюючи з тулубом, була непропорційно велика, досягаючи трохи не двох метрів у довжину. Задня частина черепа розширювалась у плоский і широкий гребінь, який можна було прийняти за величезні розчепірені вуха, але насправді це була тільки прикраса верхньої половини шиї, захищена дрібного лускою, а по зовнішньому краю — гострими зубцями. Цей комір, безумовно, збільшував вагу і без того величезної голови і заважав підводити її вгору.
24
В 1915 році в Тургайській області експедиція Академії наук знайшла рештки подібного велетня з тієї ж підродини, названого індрикотерієм.