Макшеєв підбіг до нього й приніс показати свою рибу. Це була дуже дивна тварина — широка й плоска, як камбала, вкрита грубою лускою, що складалася з пластинок завбільшки з квадратний сантиметр, з однолопатевим хвостом, очима на одному боці тіла і довгими шипами вздовж спини.
— Чи можна їсти таку страховину? — запитав він з сумнівом.
— Звичайно, можна, вона схожа на камбалу, хоч і відрізняється від неї. Я думаю, що це скат. Взагалі можна їсти всяку свіжу рибу, бо отруйні бувають тільки в деяких родів ікра, молочко або чорна плівка, що встилає черевну порожнину. Якщо вийняти всі нутрощі, можна їсти рибу і незнайомого виду, хіба тільки її м’ясо буде смердюче або надто костисте.
— В такому разі половимо ще. А яка на вигляд була рибина, що втекла?
— Я думаю, що це була не риба, а великий ящер, який обірвав спійману рибу і проковтнув її разом з гачком та обривком волосіні.
— Еге, виходить і тут водяться ці хижаки! А ми так безтурботно купалися в морі.
— Так, треба бути обережнішими. Адже в морях юрських часів, — а це море, очевидно, перед нами, — водилися величезні іхтіозаври, плезіозаври та інші хижі ящери, яким неважко було б перекусити людину надвоє.
— А акули в ті часи ще не існували?
— Теж були. Ці хижаки відомі трохи не з девонського періоду і досягали надзвичайної величини. Знайдено зуби їх завдовжки в сімдесят сантиметрів. Уявіть собі пащу, відповідну таким зубам!
Рибалки знову закинули вудки і незабаром спіймали великі рибини, схожі на сучасну стерлядь. Спійману рибу одразу ж почистили, і вона потрапила в юшку. Поки вона варилася, рибалки наловили ще десяток таких же жильців глибин.
Після вечері всі сиділи біля намету, палили люльки і обговорювали наступне плавання по морю, яке тихо хлюпотіло на піску, вкритому черепашками різних молюсків, що дуже зацікавили геолога.
Поки товариші ловили рибу, він зібрав цілу колекцію і визначив, що вони належать до амонітів[29].
— Дивіться, — перепинив розмову вигук Громека, — які величезні морські змії!
На віддалі близько ста метрів від берега над поверхнею моря піднеслася одна, а потім друга голова, що сиділи на довгих шиях; голови були плоскі, як у змії, а шиї граціозно звивалися. Здавалося, що пливуть два великі чорні лебеді, тулуби яких ледве виступали над водою.
— Це не змії, — сказав Каштанов, розглядаючи тварин у бінокль. — Я певен, що це не хто інші, як плезіозаври[30], присутність яких у верхньоюрському морі цілком можлива.
— Які страховища, — зазначив Папочкін, який теж стежив у бінокль за рухом тварин. — Я думаю, що їх шиї мають не менш як по два метри завдовжки.
— А до нас у гості вони не завітають? — запитав Громеко, який пам’ятав ще пригоду в човні з ящером.
— Хто знає? Але я гадаю, що на суші вони дуже неповороткі, і ми зуміємо втекти від них. На всякий випадок зарядимо рушниці розривними кулями.
Але морські страховища не виявляли бажання вилазити на сушу; вони почали пірнати, переслідуючи рибу. Тихо плаваючи вздовж берега, вони виглядали здобич поперед себе, потім швидким рухом шиї й голови схоплювали її, підкидали в повітря і підхоплювали вже з голови, щоб ковтати не проти шипів і луски, а за ними. Рухи плезіозаврів при цьому були дуже швидкі й граціозні. Але іноді намічена жертва вислизала, і тоді тварина, ганяючись за нею, майже вихоплювалася з води, з шумом розрізуючи хвилі і витягуючи шию далеко вперед.
Це ловіння риби плезіозаврами, за яким мандрівники стежили з великим інтересом, закінчилося бійкою. Обидва плезіозаври одночасно схопили ту ж саму рибу, очевидно, досить велику, і кожний намагався вирвати її з пащі другого.
Одному це пощастило, і він кинувся тікати. Другий переслідував його, наздогнав і обвив своєю шиєю шию супротивника, щоб змусити його випустити рибу. Сплутані шиї звивалися то в той, то в інший бік, темні тіла натискували одне на одне, короткі хвости і ласти-плавці шалено били по воді, розбризкуючи її фонтанами. Нарешті, один плезіозавр, розлютувавшись, випустив рибу, вп’явся зубами в шию супротивника і потяг його вглибину. Вода ще довго хвилювалася над тим місцем, де зникли тварини.
Через годину Громеко і Каштанов, збираючи на березі викинуті хвилями куски дерев для нічного вогнища, побачили темну масу, що гойдалася на хвилях. Її несло понад берегом, поступово наближаючи; нарешті вона зупинилася, очевидно попавши на обмілину.
Повернувшись з дровами до намету і побачивши, що два товариші вже сплять, вони відв’язали один з човнів і попливли до темної маси. Виявилось, що це один з плезіозаврів, на трупі якого вже сиділи якісь великі птахи й клювали його; інші, трохи менші, кружляли в повітрі над ними, очевидно, чекаючи своєї черги, щоб поживитися. Голоси цих птахів нагадували квакання величезних жаб, а літали вони, як кажани.
29
Амоніти - загін вимерлих головоногих молюсків з багатокамерною, спірально згорнутою черепашкою. Молюск займав тільки передню камеру, як і сучасний наутилус. Особливо багато родів і видів амонітів було в тріасовий, юрський і крейдяний періоди.
30
Плезіозаври - морські ящери юрського і крейдяного періодів з масивним тілом, вкритим голою шкірою, довгою лебединою шиєю, маленькою головою і двома парами ластоподібних кінцівок, досягали 3-5 м завдовжки.