Гаятися не було часу. Треба було відійти далі від берега моря, яке мало розгулятися не на жарт.
Каштанов розбудив товаришів. Вирішили бігти до горбів, бо в лісі було не менш небезпечно, ніж на березі моря. Човни поволокли за собою, побоюючись, що хвилі змиють і понесуть їх.
Зійшовши на гребінь першої гряди горбів, у яких Каштанов одразу виявив морські дюни[32], мандрівники побачили, що за нею розгортається глибока долина, паралельна берегові моря і зовсім неродюча, як і обидва схили гряди. Скрізь було видно той самий червонуватий пісок; він палав під промінням Плутона, якого ще не заступила грозова хмара.
В цій долині мандрівники вирішили переждати грозу. Перекинувши човни дном догори, вони сховалися під ними. Це був їх єдиний захист від зливи, бо непромокальні плащі, як і інший одяг, були пограбовані.
Гроза не примусила довго на себе чекати. Синьо-багровий вал насунувся вже на половину неба. Плутон сховався, швидко темнішало, і перші пориви вітру пронеслися над долиною, Триваючи з гребеня дюн струмини піску. Дюни наче димом взялися, повітря сповнилося гарячим піском і стало ще задушливіше. Але ось налетів і ураган. Каштанову, який виглянув з-під човна, здалося, що вся перша гряда дюн знялася в повітря і ринула в долину. Піщинки сипалися цілими потоками на човни. Ліс хвощів, що його було видно в широкому гирлі долини, тремтів під. натиском бурі, ніби тростинні хащі. Стрункі стовбури хвощів гнулися майже до землі, віти звивалися в повітрі, як косма зеленого волосся; летіли зірвані верховіття, гілки, стебла. Сутінок раз у раз зникав у сліпучих спалахах блискавок, після чого здавався ще густішим. Грім гуркотів, не вгаваючи.
Але ось по човнах заторохтіли великі краплі дощу і полила злива, яка одразу очистила повітря від піску й пилу. Хоч вітер ще бушував, але намоклий пісок вже не здіймався в повітря. Незважаючи на масу води, що лила на землю, із схилів дюн стікали тільки невеликі струмки, які швидко зникали, бо пісок жадібно вбирав воду.
Швидко промчала гроза. Плутон почав проглядати крізь розірвані хмари. Дощ перестав, і мандрівники хотіли вилізти з-під човнів, де їм доводилося напівлежати в задусі. Та ба — човнів не можна було підняти. Вони були придавлені купами піску, нанесеного бурею і намоченого водою, під вагою якого їх дно вгиналося.
— Ми заарештовані під човном! — вигукнув Папочкін. — Допоможіть нам звільнитися.
— Ми самі заарештовані! — відповів Макшеєв, що сидів з Каштановим і Генералом під другим човном.
— Що ви думаєте робити?
— Збираємося прокопати собі прохід у пухкому піску під бортом човна.
— Ідея! Ми зробимо те ж саме.
Деякий час було тихо, тільки чулося сопіння людей, які прокопували собі хід у піску, наче кроти.
Потім з-під носа одного човна виліз на животі брудний і розпатланий Макшеєв, слідом за ним Каштанов, і, нарешті, Генерал, а з-під другого човна з’явилися зоолог і ботанік.
Далі довелося звільняти човни від нанесеного на них піску і тягти їх униз долиною до сухого русла. Але, діставшись русла, мандрівники зупинилися в здивованні: тут велика річка котила свої бурхливі, жовто-червоні води. Річкою не можна було пливти, але й перебрести теж було неможливо.
— Продовжувати переслідування неможливо! — засмучено сказав Громеко. — Доведеться чекати, поки спаде вода.
— Це не так страшно, — зазначив Макшеєв. — Далеко сумніше те, що вода в руслі і дощ скрізь знищили сліди грабіжників, і ми не знатимемо, куди вони подались.
— І навіщо ми тільки зробили привал! — з серцем сказав Папочкін. — До зливи ми, напевне, встигли б пройти десяток кілометрів і, можливо, дісталися б уже до сховища, грабіжників.
— Ну, зробленого не повернеш! Я гадаю, що шукати це сховище доведеться недовго. Не могли ж вони тягти наші речі цілі десятки кілометрів, — заспокоював Каштанов.
Вода в руслі спадала перед очима мандрівників і через півгодини залишились тільки калюжі в заглибинах ґрунту.
— В дорогу! Вода стекла! — сказав Макшеєв.
— Але що ж ми робитимемо з човнами? Не тягти ж їх за собою в глиб країни невідомо скільки кілометрів! — сказав Каштанов.
— Доведеться їх залишити поблизу моря, але тільки треба сховати якось від тих же таємничих грабіжників.
— Закопаємо їх у пісок, — запропонував Громеко.
— Добра думка! Пісок пухкий, і, хоч доведеться працювати руками, іншого виходу немає.
32
Дюни - горби і гряди сипучого піску на плоских берегах озер, морів і річок. Цей пісок, принесений водою, після висихання підхоплює вітер і нагромаджує біля перешкод, утворюючи високу гряду.