— Дякую вам, тепер я врятований!
Це була росла, широка в плечах людина, з засмаглим лицем, голубими очима й скуйовдженою світлою бородою. Вітер розмітав його рудувате волосся, мабуть давно вже не стрижене. Він був одягнений по-чукотському і в лівій руці тримав невеликий, але, очевидно, дуже важкий шкіряний мішок.
Труханов підійшов до незнайомця, простягаючи руку, і сказав:
— Ви, очевидно, зазнали корабельної аварії?
При звуках російської мови обличчя незнайомця просяяло. Він швидким поглядом оглянув всіх членів експедиції, поставив свій мішок на палубу і почав по черзі потискувати всім руки, говорячи поквапно російською мовою:
— Яз радістю бачу, що ви мої земляки! Адже я росіянин, Яків Макшеєв з Єкатеринбурга. От щастя яке — і судно зустрів, і до росіян потрапив!
— Я відкрив на чукотському березі золоту копальню. Запаси харчів у мене вийшли і мимоволі довелося кинути її. Я пливу вже другий день на південь з надією добратися до населеного місця. Дайте мені, будь ласка, поїсти, я вже два дні живлюсь тільки морськими черепашками.
Труханов у супроводі інших мандрівників повів нового пасажира до кают-компанії, де йому запропонували холодну закуску і чай, щоб він трохи підкріпився, поки приготують обід.
Запихаючи за обидві щоки, Макшеєв розповів історію своїх пригод:
— Я за професією гірничий інженер і останнім часом працював на золотих копальнях в Сибіру та на Далекому Сході. Натура в мене непосидяча, люблю мандрувати, знайомитися з новими місцями, і коли минулого року я почув від місцевих жителів, що, за чутками, на Чукотці є золото, то вирішив податися туди на розшуки його. Правду кажучи, мене вабило туди не так золото, як бажання ознайомитися з цим віддаленим маловідомим краєм.
— У супроводі двох місцевих жителів, що зголосилися пристати до мене в компанію, я вирушив у дорогу і благополучно зійшов на чукотський берег, де мені незабаром вдалося знайти багате золотоносне розсипище і намити чимало золота. Запас продовольства у нас був обмежений, а я мав намір залишитися там ще на деякий час; тому я відіслав своїх супутників у найближче селище чукчів за продуктами, але вони досі не повернулись, хоч з того часу минуло вже понад місяць.
Коли Макшеєв закінчив своє оповідання, Труханов сказав йому, що «Полярна зоря» не торговельне судно і що, поспішаючи на північ, вони не можуть везти його в який-небудь порт.
— Ми можемо тільки передати вас на зустрічне судно, — закінчив він.
— Але коли ваше судно не торговельне, то чим же воно займається, куди воно прямує?
— Воно везе російську полярну експедицію, членів якої ви бачите перед собою, і йде в море Бофора.
— Ну що ж, доведеться мені, мабуть, до слушного часу поплавати з вами, якщо ви не захочете висадити мене, як Робінзона, на безлюдний острів! — засміявся Макшеєв. — Але я розповів вам, що в мене нічого немає, крім того, що на мені: ні білизни, ні пристойного одягу, нічого, крім презренного металу, який дасть мені змогу розрахуватися з вами.
— Про це не може бути й мови, — перепинив його Труханов. — Ми допомогли землякові викрутитися з біди й дуже раді цьому. Білизни й одягу у нас досить, ви майже однакові на зріст зі мною і такої ж комплекції!
Макшеєву дали вільну каюту, де він міг умитися, переодягтися і скласти своє золото. Увечері він був у кают-компанії, маючи вже зовсім інший вигляд, і розважав мандрівників оповіданнями про свої пригоди. Новий пасажир справив на всіх якнайприємніше враження, і, коли він пішов спати, Труханов звернувся до членів експедиції з запитанням:
— Чи не запросити нам його до свого товариства? Це, очевидно, енергійна, дужа й бувала людина з приємною товариською вдачею, яка буде корисна завжди при всяких обставинах.
— Так, і цілком культурна, незважаючи на своє важке життя в диких, малонаселених місцях, — зауважив Каштанов.
— Знає ескімоську мову, що може придатися на передбачуваній землі, яка, коли заселена, то ескімосами, — додав Громеко.
— Мабуть і справді запропоную йому взяти участь в експедиції з вашої спільної згоди, — закінчив розмову Труханов, — або краще зачекаю кілька днів, все одно йому діватися нікуди, і ми познайомимося з ним ближче.
Наступного ранку на прохання Макшеєва «Полярна зоря» звернула з свого курсу в гирло великої губи Св. Лаврентія, на північному березі якої була його золота копальня. Він хотів захопити своє скромне майно і, крім того, запропонував Труханову розібрати і повезти з собою невеликий будиночок, який, може, придасться експедиції під час зимівлі на шуканій землі. Цей будиночок з коморою складався з добре пригнаних одна до одної частин, і за кілька годин його можна було розібрати і навантажити на судно. «Полярна зоря» пристала до берега, і вся команда разом з пасажирами взялася за роботу. До полудня будиночок уже був навантажений на палубу, і судно продовжувало свій шлях на північ.