Час біжить. Можна подумати, що вогневики позвикали. Але Ун чує, як вони шарудять і дряпаються десь ліворуч від нього, і знає, що вороги прокладають собі дорогу через гребінь скелястого масиву. Вони хочуть перекрити вхід до ущелини з того боку й відрізати Уна та його спільниць від решти. Якщо ворогам пощастить домогтися свого, перемога їхня забезпечена. Попри втрати вогневики все ще зберігають чисельну перевагу. Тільки уламр дужчий за них, тільки Ушр варта одного з ворожих воїнів. Проте Ушр та Ун ослабли від ран. І син Тура все стурбованіше прислухається до звуків, що йдуть від ворогів.
Кілька ворожих бійців показуються ліворуч від Уна. То дряпаючись на плечі товаришів, то вирубуючи східці в м’якому сланці, вони піднялися крутосхилом і тепер на відстані п’яти ліктів від ка’яного карнизу, що веде до вершини. Щоб залізти на карниз, досить видовбати п’ять або шість приступок у гладенькій, трохи нахиленій скелі.
Вогневики рубають перші два східці.
Щоб перешкодити їм, Ун кидає своє останнє ратище. Але воно вдаряється в прискалок, не долетівши до цілі. Тоді уламр починає жбурляти в дхолів каміння. Воно теж не долітало.
Прямий напад ворога здається неможливим. Боротьба йде зараз між тими, хто будує пліт, і тими, хто рубає східці в податливому ґрунті. Оскільки жодна небезпека з беку ущелини не загрожує, Ун посилає двох жінок до Зура, щоб поквапити його.
Третя приступка готова, за нею — четверта. Залишається вирубати ще одну, і вогневики досягнуть кам’яного карнизу, що приведе їх до вершини. Вони чомусь довго не можуть почати цей східець. Нарешті один ворожий воїн, видершись, на плечі товаришеві, береться довбати.
Тоді Ун мовить своїм спільницям:
- Ідіть допомагати Зурові. Треба швидше завершувати пліт! Ун сам охоронятиме ущелину.
Ушр, озирнувшись востаннє, кличе інших жінок. Джея дивиться на Уна благальним доглядом і неохоче йде разом з усіма. Перегнувшись через кам’яні зубці, уламр швиргає в ворога каміння, але це не зупиняє вогневиків.
Останній східець готовий. Один воїн залазить на карниз, слідом другий. Ворожий вождь, котрого Унова довбня лише оглушила, повзе слідом за своїми родаками.
Ун біжить до виходу з ущелини, вискакує в неї, спускається косогором на берег річки. На вершині скелястого масиву вже виткнулися перші вогневики.
— Пліт ще не завершений, — мовить Зур. — Але він якось довезе нас на той бік.
На Унів знак вовчиці підхоплюють неоковирну споруду з гілля й колод і спускають на воду. Позаду чується хрипкий рев. Вогневики наближаються. Жінки безладно стрибають на пліт. Ун і Зур покидають суходіл останні, коли між ними й вогневиками залишається не більше півсотні ліктів.
— Через тиждень ми виб’ємо всіх дхолів до ноги! — гукає син Тура тоді, як течія стрімко несе пліт від берега.
Розділ другий
ПОВЕРНЕННЯ ДО ПЕЧЕРИ
Пліт виплив на стрижень, крутячись серед вирів. Бурхлива течія понесла його вперед. Не раз вовчицям доводилося стрибати з плота в воду, бо незавершена споруда ось-ось могла розвалитися. Але скоро вони відмовилися від такої затії — річка кишіла крокодилами.
А проте пліт наближався до правого берега. Далеко позаду на тому боці манячіли дрібні постаті вогневиків. Щоб поновити переслідування, ворогам треба було перевезтися через річку, а зробити це інакше, ніж утікачі, вони не могли.
Уже на березі Ун сказав товаришеві:
— Доведеться йти аж до вечора. Тоді ми за чотири дні доберемося до базальтового пасма.
Товариші ззирнулися між собою. Одна й та сама думка майнула в їхніх головах.
— Ун і Ушр поранені, - сумно зауважив ва.
— Ми повинні будь-що випередити вогневиків. Інакше вони знищать нас! — відповів уламр.
Ушр зневажливо стенула плечима. Її рана була неглибока. Вона нарвала якогось зілля і приклала до стегна. Зур перев’язав рани уламрові. Потім загін рушив у путь.