– Е-е-е! – махнув рукою Добряну, який весь час її тримав, як мікролокатор, біля правого вуха. – Зі мною лежав у палаті одесит. Розписаний і розмальований, як картина. З голови до ніг. На грудях хрест. На хресті розіп'ята тьотка гола. На головці хреста біля голови льотки – орел. З боку хреста чорт. Ласиться на тьотку. На плечах котячі морди. На лівій руці біля плеча, нижче ліктя, тьоткина голова, а нижче голови – книжка. У книжці лежить меч і свічка горить у підсвічнику, наче в капельниці. І браслетом написано: «Бог – не фраєр – все простить». На правій руці – тигр кинувся на дядька і гризе. На ногах. На одній написано: «Вони втомилися, але до ресторану дійдуть». А на лівій: «Жду таксі». На пальцях ноги – три персні. Навколо пупка печатка і слова маду Одеса.
– Made in Odesa! – підказуєте ви.
– От, от, «маду Одеса». По них якраз шва пройшла. Одесит як розплющив очі після наркозу, глянув собі на живіт, а тоді як закричить:
– Ух, партачі! Такий почерк зіпсували. Чиста ж латинь!
А тоді упав на подушку і як розреветься. Плакав, як дитина. Жаль було на чоловіка дивитися. «Так шрифт зіпсували, – заголяв він весь час собі сорочку і дивився на живіт. – Такий шрифт міг робити тільки Зурочка Факторович із Дерибасівської», – сказав він і помер. Шрифт швою зіпсували хірурги. А ти кажеш – око? За око не обидно й умерти. А тут чоловік за шрифту помер. Та ще й хоча б ради нашого, а то через той, латинський.
Розділ XIV. Candida!
Вже коли ви йдете на поправку і більшість часу проводите біля дзеркала у ванній чи туалетній, пригладжуючи і змащуючи водою свою чуприну, й сумно думаєте: «Невже завтра випишуть додому, а Люба тільки післязавтра заступає на пост?! А я так і не встиг їй залишити своєї адреси», – вас справді виписують додому.
– Тепер все позаду, – кажуть вам лікарі.
Ви сумно посміхаєтеся, бо чудово розумієте, що вони мають на увазі. Позаду: горілка з перцем, столична, екстра, шотландське віскі, бренді, плиска, кубинський ром і навіть знаменитий «Арарат». Позаду: лікери, настойки, вина – сухі, десертні, кріплені. Позаду: борщі, біфштекси, ромштекси, беф-строганови, битки, січеники, шашлики, рубці, язики, голубці з м'ясом, печінка, нашпигована салом, свиняча грудинка з яблуками і ще багато різних дивовижних речей, які придумали, але вже не для вашого шлунка, кращі уми і гурмани людства.
– А що ж попереду? – цікавитеся ви.
– Усе! Живіть, як жили, – повнокровним і повноцінним життям...
Жити повноцінним – це означає їсти: яйце в мішечку з картопляним пюре № 191, кисіль із солодких фруктів № 1352, суп-пюре із зеленого горошку № 50, суп молочний геркулесовий № 61, зрази парові, фрикадельки парові, котлети парові, суфле парове, пудинг протертий, вареники пережовані, пюре з буряка, желе молочне № 367/149, сир протертий. Збожеволіти можна, думаєте ви і заявляєте:
– Я хочу до моря!
– До моря ще рано, – запевняє вас хірург.
– Я розумію. Ще тільки лютий, але я поїду на південь. Туди, де тепліше...
– Все одно рано. Вам рано. Ви мене розумієте? Не раніше, ніж через п'ять-шість місяців, і тільки восени. На «оксамитовий сезон».
– І це ви називаєте повноцінним життям?
– Моліть бога, що ви вижили. Вважайте, вам пощастило.
– Дякуйте не нам, а своїй жінці, що вас виходила. Тепер ви її повинні на руках носити, – втручається старша медсестра.
– Ні в якому разі, – насторожується хірург. – Принаймні вам не раджу. Королівська грижа – це вам не голубий апендицит!
– Отже, неможна? А що ж мені можна? Картоплю носити з базару можна?
– Категорично забороняю. Місяців шість...
– А у квартирі пересувати меблі, якщо жінці не сподобається їх попереднє розташування?
– 1 не підходьте близько протягом року.
– Гаразд, – примирливо кажете ви. – Це мене влаштовує.
«Перших шість місяців жінка цим сама займеться, а в усі наступні, гадаю, втягнеться», – думаєте ви.
– Я вам за все вдячний. Особливо за другу операцію, – ви тиснете доцентові руку і, начинені лікарськими порадами, вискакуєте (може, й не зовсім вискакуєте) на тротуар.