Выбрать главу

4. Козацькі полки на Українї.

Весною Хмельницький розіслав листи по цїлій Українї і закликав всїх вставати на Польщу. Гетьманська столиця Чигирин нїби закипіла людьми. Селяни й міщани, кидали все і сходились до Хмельницького, села і хутори стояли порожні. Міщани, шевцї, кравцї, пивовари, теслї - всї збігались у козацький стан. Навіть урядники з міст, радцї та війти обстригали собі бороди, запускали вуси по-козацьки і приставали до козаків. Тілько діди, жінки, дівчата та каліки зоставались дома. Хмельницький роздїлив усю Україну на полки, буцїм-то як теперішнї губернії, або повіти. Кождий полк звав ся по найбільшому місту в полку, на-приклад чигиринський, черкаський, полтавський, черниговський. Кождий полк дїлився на сотнї. Сотнї стояли по селах, і в тих сотнях часом було по тисячі, або і більше козаків. Сотнї ділились на куренї, де було по кілька десятків козаків. На півднї козаччина захоплювала й займала землї до Бессарабії й до Акерману на Днїстровім лиманї, на півночи полки обіймали землї по Гомель і Дронин у Могилевській губернії на Білій Руси, а Овруцький полк вгонивсь далеко в Минське полїсся. Найвища вдасть на Українї була тепер у гетьманських руках. Кругом його стояла старшина: обозний, що держав у своїх руках гармати, осаул, через котрого гетьман посилав прикази, писар, хорунжий, що держав у руках військові корогви. Над кождим полком був настановлений полковник, і в його полку була така сама старшина, як і коло гетьмана. Всїх начальників і самого гетьмана вибирала і скидала,»козацька рада«. Але за часів гетьмана Хмельницького в»Радї«мав спіл ввесь народ, бо тодї і козаки й народ мали право вибирати і скидати старшину й гетьмана.

В той чась польське військо готувалось до битви з козаками. Король Ян Казімір настановив за приводця війська пана Фірлея. Князь Єремя Вишневецький знов образив ся і покинув польське військо, але як прочув про страшну силу Хмельницького, то сам приїхав і став під рукою Фірлея. Поляки вибрали на Волинї для битви з козаками Збараж і стали під містом. На горі стояв міцний замок, під горою було місто, обкопане ровом. Поляки стали під Збаражем і почали окопуватись окопом і насипати вали.

Хмельницький виступив з Чигирина і помалу йшов на Волинь. До його прийшов на поміч кримський хан Іслам-Гірей з татарами і навів з собою кримських татар в кожухах, вирернутих наверх вовною. Прийшли на поміч козакам і донські козаки - та навіть з Кавказських гір черкеси з чупринами, позакручуваними за ухо по українськи. Турецький султан прислав Хмельницькому шість тисяч турків; кождий, хто хотїв, приставав до козаків і не просив плати, бо кождий знав, що поживицьця від багатих панів. Хмельницького військо було велике. Поляки, почувши під Збаражем, що на їх іде така страшна сила, з переляку й поопускали руки.

5. Польські окопи під Збаражем.

Двайцять восьмого червня перед самим св. Петром, поляки сподївались козаків під Збаражем що-години, а окопи були ще неготові. На св. Петра, в пятницю Фірлей вислав виглядати на розвідки загон Сїраківського. Тілько що він далеко одїхав од окопів, як проти його на зустріч почала йти велика сила татар. Загон Сїраківського почав втїкати. Татари догнали його і розбили до чиста. Сїраківський ледви втїк до Збаража - і сказав, що Хмельницький от-от незабаром буде під Збаражем. Як на то теж серед ясного неба десь взяла ся маленька хмарка; блиснула блискавка, вдарив грім, потрапив у корогву, що стояла коло намета самого Фірлея, і розбив держално. Це здалося для всїх недобрим знаком. Коли одразу підняла ся курява; поляки почули страшний крик та галас і побачили татар. Окопи були неготові. Пани позакачували оксамітові рукави своїх дорогих контушів, кинулись до заступів і копали цїлу ніч, а все таки не окопались навкруги. З одного боку, де був ставок, окопів зовсїм не було. Аж тут насунули, як ті хмари, й козаки. Хмельницький глянувши, що окопи не доведені до кінця, промовив:»справимо-ж тепер бенкет ляхам«.

Зараз після Петра почали ся переднїще за війну герцї: козаки й поляки вихвачувались на конях і били ся подекуди поодиноко. В недїлю першого липня, Хмельницький пустив на те місце, де не було окопів, татар та козаків. Поляки попереду одтисли й одбили їх: але козаки вдарили разом з тридцяти гармат, а татари посипали на їх стрілами, і вони мусїли повернутись за окопи. В понеділок, другого липня, Хмельницький післав гадяцького полковника Бурлая з полком до ставка, де не було окопів. Сміливо напав Бурлай на польську і на угорську піхоту. Він плавав по Чорнім морі, завоював Синоп, завдавав страху туркам в Царгородї. Сміливо Бурлай загнався в самий польський обіз. Поляки перелякались і крикнули на Фірлея, що їм не можна битись з такою силою, і що треба втїкати до Збаража в замок. Один князь Єремія Вишневецький, Лубенський дїдич, не бояв ся. Грізно він крикнув на полохливих панів, і вони притихли.

»3а мною, брати, кому смерть люба!«крикнув він і кинувся на Бурлая. Козаки подались до ставка. Багато їх потонуло; загинув і Бурлай. Морозенко кинувся помагати Гадачанам; але його відбили; він сам ледви всидїв на кони і трохи не попав ся в полон, в неволю. Хмельницький побачив, що не візьме польського стана нападом, і постановив собі обступити його навкруги, бити з гармат і заморити голодом. За одну ніч козаки насипали кругом польського стану вал, висший од польського і поставили на йому гармати.

Рано третього липця козаки вдарили з гармат з валів просто в польський стан. Тодї поляки побачили, що вони дуже широко розтягли окопи, і другого дня окопались другим валом богато вузчим, вигнали за окопи непотрібні коні, а самі рушили за ті нові окопи. Тілько що вони ввійшли за нові окопи, козаки кинулись за ними вслід і насипали ще вище окопи та знов почали бити з гармат в поляків. Поляки насипали свої вали ще більше, а козаки і собі насипали такий високий вал, що з його можна було влучити кулею собаку в польських окопах. День і ніч козаки смалили з гармат на поляків. Кулї сипались, неначе град Пани розібрали свої шатри, прикрились корогвами, потім як нїчого не помогало, почали обкопувати себе й коний. Кождий пан викопав собі яму тай сидїв в ній як кертиця у норі. Тодї поляки обкопались третїй раз ще тїснїйшими окопами, вже під самим містом; але як тільки вони рушили з місця, щоб сховатись за новими окопами, козаки кинулись на заднїх і побили велику силу поляків. Через три години козаки й собі вже насипали такий високий вал, що як тілько котрий пан висунув голову з своєї нори, козаки зараз стріляли в його. Козаки зовсім закопали поляків і місто Збараж. Щоб швидче забрати поляків, Хмельницький казав копати під землю великі нори, чи печери, попід валами в саму середину польського стану. Поляки побачили, що козаки чогось перестали стріляти з валів, і догадались: вони ставили на землї миски з водою і клали бубни. В декотрих місцях бубни гудїли, а вода в мисках ворушилась хвилями. Поляки догадались, почали і собі копати печери насупроти козаків та й здибались з ними під землею. Там в темних норах бились козаки з поляками, наче в пеклї.

6. Голод у польському таборі.

На лихо панам в їх містї повиходили вся харч та поживок. Привезти через козацький стан не можна було нї за що в світї. Пани почали їсти коний. Коли не стало коний, вони збирали й їли здохлятину з тих коний, що були постріляні. Жовнїри збирали їм в місті котів собак і миший, а як поїли й це добро, то здирали з возів шкури, краяли на шматочки чоботи, розмочували в воді і їли. Декотрі гризли зубами спеклу землю. Козаки накидали в воду трупів, і пани мусїли пити воду з сукровицею. Настала лїтня спека. Трупи гнили і смердїли: їх не було куди вивозити, не було де ховати Козаки і селяни ще надто глузували з панів, одпочиваючи на валах:»А коли ви панове, будете одбирати чинш на Українї?«- кричали селяни»от уже рік минув, як ми вам нїчого не платили, чом оце ви не загадуєте нам на яку панщину? Годї вам уже держатись! Тілько дурно контуші понищили та сорочки подерли, по шанцях лазючи. Того вам наробили ріжні здирства, як оте очкове, панщина, та сухомельщина. От тепер козаки добре вам заграли в дудку!«