Я сіла на східцях трапу мого космічного катера Летоса, дивилась на те жовте від пилюки маленьке місто, на перехожих, які де-не-де з'являлись між будинками, на всюдиходи і гравітатори, що сунули, ïхали і пролітали. Відчувала себе… а що я повинна була відчувати, посилаючи свого брата-близнюка до работоргівців? От буду сидіти і чекати, поки Гел вилетить звідси, і надіятись, що його не візьмуть… Чи тітонька Жоа не полетить відразу звідси на Іноту.
Вокзал давно перетворився на руïну, башта не існувала вже років триста, склад з пальним облаштували у каркасі старого корабля, ремонтна майстерня ховалась від «сонця» під жестяним поіржавілим навісом. А ще декілька старих гравітаційних платформ, дві з яких лежало у пилюці, зламались чи «поплавки» зіпсувались.
На космодромі перебувало десять кораблів, переважно модернізовані, два з них мабуть вже і не піднімуться — напіврозібрані, у одного якимось чином вибило лобовий ілюмінатор, може, замінять… А ще старий корабель тітоньки Жоа. Судячи з того, що команда збирала інструменти, драбини і зачиняла відсіки, корабель готувався до відльоту. Йому б ще покриття підновити, бо воно все в плямах від космічних слимаків, а пилюка з цих кристалічних створінь поступово роз'ïдає метал до дір. Гел підійшов до того плямистого корабля. Біля борта стояв механік: великий лисий дядько, на голову вищій за Гела, з сірою шкірою, з лицем в страшних шрамах. На могутніх м'язах його рук повиступали сизі вени, він під'єднав штекери, зачинив панель і помітив незнайомого хлопця, впер величезні руки в боки і посміхнувся:
— Чого тобі?
Гел відступив назад, почухав потилицю, розгублено пробубонів:
— Я напевне піду…
— А що хотів? — механік роставив руки, нібито хотів впіймати незнайомого йому юнака, як мале кошеня.
— Та нічого, — знітився «юнак», — проходив тут…
Механік і далі посміхався, доброзичливо, та посмішка прилипла до його обличчя як дурна маска:
— То, може, поговоримо?…
На східці трапу вийшла тітонька Жоа: темношкіра жінка з проникливими сірими очами, кремезна, пишногруда і, кажуть, розумом світла. От якби вона той свій розум застосовувала якось законно… Вдягалась ця пані капітан стильно і у приталене, сьогодні це був фіолетовий комбінезон з великим декольте і коротенька капітанська куртка з емблемою. На емблемі, на тлі космосу череп, пробитий метеоритом — знак вільного зейда: работоргівця або наркоторговця. Сміливо, бо работоргівців чи не з більшим азартом, ніж космічний патруль, переслідували королівські зейди. Тітонька Жоа привітно посміхнулась, ніби рідна:
— Тіку, навіщо ти так налякав цього хлопчика?
— Та хіба я його лякаю? Він тут вештається, я й запитав, чого… — пробубонів механік Тік, відступаючи.
Жоа розглядала Гела, ніби картинку, виставлену на вернісажі:
— Когось шукаєш, чи загубився?
Гел відступав назад, поки не вперся спиною в гарячий борт корабля, і тоді нерішуче відповів:
— Шукаю корабель, що летить до Ісани.
— А ми якраз туди і летимо, — зраділа Жоа, — за два тестоли і тебе візьмемо. Є у тебе два тестоли, хлопчику?
— Є, звичайно, але я не впевнений. Не хочу вам заважати.
— Ну що ти, — Жоа поклала пухку руку на плече Гелу, виявилась вона чималенького зросту: — Ну що ти. У тебе буде навіть власна каюта…
Гел помітив, що з усіх сторін зібралися пірати тітоньки Жоа. Вони вже не випустили б його. І очі у капітана Жоа такі ласкаві…
У середині корабля запустіння, облізлі стіни, пил і павутина, з-під ніг вистрибнув товстий пацюк і з обуреним писком зник у тріщині переборки. Тік з доброзичливою, прилиплою до рота, посмішкою відчинив двері до каюти. Каюта двомісна, ілюмінатор запаяний, ліжко двоярусне, невелика шафка і маленька кімнатка гігієни. Тік пропустив Гела:
— Тут є все необхідне, на вечерю тебе запросять. Не хвилюйся, все буде добре, — і зачинив дверцята.
Гел скинув рюкзак на підлогу і ліг на ліжко, непомітно заснув…
Через півгодини запрацював гравітаційний двигун, за ним космічний — тихо і впевнено. На запчастинах Жоа не заощаджувала, адже від швидкості у космосі залежить свобода і життя.
Товар навіть розбудили і запросили на вечерю, та ïсти він відмовився. Тоді б тітоньці Жоа замислитись, та ïй не доповіли. А через дванадцять годин ïï корабель сів на космодром Іноти.