Купчик під полою присвітив кишеньковим китайським ліхтариком, ще раз звірився з компасом і стиха мовив:
— Так і тримайте, товаришу зав. Нам би тільки в екстериторіальні води, а там — шукай вітра в полі…
Ніч стояла тиха, над водою клубочився густий туман. Мотор торохкотить собі потихеньку, жодного перебою не дає.
Кінчався Дніпро-Бузький лиман. Ще миля, дві — і відкрите море! Чорне море! Як-то покаже себе човен там? Зараз тільки похитується та поскрипує. Але і море, певно, йому не страшне, бо в плавнях аргонавти поприв’язували міцно до бортів цупкі — удвох не обнімеш — в’язки сухого очерету. Ніяка хвиля не перекине.
Та, власне, не про те думали Галасун з Купчиком, Досі все йшло точно за планом. З Києва до Херсона дісталися разом з човном на баржі — виручив давній приятель Панька Федоровича, капітан самохідки. У Херсоні на товкучці аргонавти остаточно завершили екіпіровку. Придбали два матроські тільники. Галасун обміняв капелюха на поношений моряцький кашкет з вилинялим чорним околишем і надраєним до блиску мідним крабом. Він перейшов також з сигарет «Шипка» на люльку, запасся тютюном «Моряк» (62 коп. пачка). Було придбано також цейсівський бінокль зразка 1908 року, правий окуляр якого наближував предмети, а лівий — віддаляв.
У понизов’ї, в дніпровських плавнях люду влітку вештається чимало — ніхто на них не звернув уваги. Лиман ось-ось кінчиться. Тільки б на виході в море не злапали…
Під ранок Купчик змінив зава біля стернового колеса. Галасун приліг у будці на матрац, набитий духмяною луговою травою. Не спалося, не дрімалося. Крутився, перевертався з боку на бік, позирав у віконця. Та, зрештою, чутка дрімота таки скувала стомлене тіло. І саме цієї миті у дверцятах кабіни показалася розпатлана голова Купчика.
— Товаришу зав! Товаришу зав! — перелякано зашипів. — Чуєте? Кит! У нас, у кільватері, кит!
Галасун не міг нічого втямити.
— Що?.. Хіба ми вже в Атлантиці?
— Та ні. За моїми підрахунками, вийшли в море. Кит, кажу… Коли б не перевернув.
Панько Федорович з переляку підскочив, стукнувся тім’ям об низьку стелю, чортихнувся і рачки виліз із кабіни.
Світало. Величезна морська істота кружляла навколо човна. То обжене, то відстане. То підпірне під човен і довго не показується. У Галасуна серце зайшлося, а потім застукало втричі швидше, ніж мотор Л-6. Купчик метелявся з борту на борт, потім виліз на будку і почав відв’язувати рятівні круги.
— На місце! До штурвалу! — гарикнув Галасун. — Тримайся курсу, кажу тобі! — Купчик, не зводячи очей з морського чудовиська, покинув будку, присів на лавочці біля стернового колеса. — Ану, подай мені двостволку, — вже спокійніше мовив капітан. — Не вб’ю, так хоч натурально, налякаю, віджену.
— Ви що — здуріли, товаришу зав? — перелякано змахнув вільною рукою Купчик. — Тільки оце зараз бабахкати! Ще почують… Та й воно як розізлиться, як метельне хвостом.
Чудовисько тим часом наблизилося впритул до правого борту, де сидів Купчик, висунуло довге рило з води і примостило його просто на очеретяній в’язці. Купчик заплющив очі і закляк — ні живий ні мертвий. А Галасун побачив, як чудовисько роззявило величезну пащу, всіяну двома рядами довгих гострих зубів, і приязно усміхнулося.
— Свят-свят! — видихнув довго стримуване повітря Панько Федорович і вперше в житті перехрестився. — Згинь, морська мара, згинь, нечиста сило!
Чудовисько заплямкотіло щелепами і запищало верескливим качиним голосом. Спочатку Галасун нічого не міг збагнути, але згодом, прислухавшись, зрозумів, що чудовисько швидко-швидко промовляє щось до нього, строчить слова, як швейна машина стьожку, без жодної паузи. Він напружив слух, як тільки міг, і вловив:
— Аяяйаяйайайінесоромноотомолитисяащежічленпрофспілкимабуть…
Галасун як стояв, так і звалився на дно човна поряд з мотором. Купчик учепився намертво в стернове колесо, застромивши голову між коліна. Чудовисько наполовину висунулося з води, заглянуло в човен і здивовано закліпало по-дитячому наївними очима:
— Тюнаваспришелепуватіяжнерибінспектор!
Аргонавти не подавали жодних ознак життя. Чудовисько відпустило очеретяну в’язку, в котру впиралося двома плавцями, покрутилося біля човна, а потім, набравши повну пащу води, знову видряпалося на в’язку. Заглянула в човен — і прись-прись водою на обох… Перший отямився Галасун.
— А-а-а! — заволав він, глянувши на чудовисько, а те, намагаючись говорити роздільніше, заспокійливо проказало: