– У мене й так грошей мало, а ще як стану витрачати на трамвай, то додому взагалі нічого не приноситиму.
– Авжеж, авжеж! – бубонів до себе нічний сторож. – Не дуже-то воно весело працювати в твоєму віці, правда?
– Я не нарікаю, – відповідав Франческо. – Можна сказати, я навіть цілком задоволений. Адже я працюю, як дорослий. Щоправда, погратися зовсім нема коли та й нічим: адже іграшок у мене ніяких нема і не було їх ніколи.
– Певно, що так, – погоджувався нічний сторож. – Воно таки й правда...
Отак Франческо було розповідав, а сторож слухав. Цьому чоловікові сподобався хлопчина: він працював, як Дорослий, а вночі пішки йшов через місто один-однісінький, стискаючи рукою в кишені свій злиденний заробіток.
Трапилося так, що нічний сторож чув тривогу і бачив, як заарештували обох злодіїв. На свій превеликий подив, серед них він побачив і Франческо, якому також, мов злочинцю, одягли наручники, а потім під конвоєм повезли в поліцію.
«Ніколи не повірю, – подумав нічний сторож, – щоб цей хлопчина міг стати злодієм. Я його знаю, як свого сина».
І він негайно побіг у поліцію, але його звідти вигнали.
– Дбай краще про свою роботу, – сказали йому в поліції, – а про злодіїв уже ми потурбуємося. Іди краще вартувати, а то поки ти розводитимеш тут теревені, злодії пообкрадають усі крамниці в місті. Ти часом не родич цьому хлопцю?
– Ні, я йому не родич, але...
– Тоді нема чого встрявати не в свої справи. Ми знаємо цих злодюжок краще за тебе!
Сумний вийшов з поліції сторож. Та коли він прийшов на роботу, йому раптом спало на думку звернутися до Феї. Може, старенька заступиться за хлопця?
«Синьйоро, – скаже він їй, – у поліції мене й слухати не хочуть. Саме в новорічну ніч, Ніч Феї, бідний Франческо страждає в тюрмі, як злодій. Чому б вам не піти зі мною в поліцію і не визволити його звідти? Вам тільки варто сказати, що в крамниці нічого не вкрали і що ви знаєте його як чесного хлопця. Треба ж якось допомогти бідоласі. Може, вам поліція повірить».
Заглибившись у свої думки, сторож і не помітив, як Фея та її служниця влетіли на мітлі в під'їзд і шмигнули у вікно крамниці. Незабаром з-під залізної штори блимнув промінь світла. Сторож зрозумів, що в крамниці хтось є.
Він підійшов і обережно постукав.
– Хто там? – озвалася служниця. – Кого це там носить у такий пізній час?
– Я нічний сторож і маю невідкладну справу до вас.
– Ми вже лягаємо спати. Приходьте вранці.
– Але ж зрозумійте, у мене до вас дуже невідкладна справа.
– Ми лягли спати і зараз найневідкладніша справа для нас – це сон.
Потім озвався інший голос. Це була Фея. Вона щось питала у Терези.
– Та нічого, синьйоро баронесо. Там чогось хоче нічний сторож.
«Мабуть, прийшла сама хазяйка», – подумав собі чоловік і гукнув:
– Синьйоро баронесо! Ви не спите? Синьйоро баронеса!
Почувши, що її кличуть «баронесою», Фея вмить подобрішала.
– Почекайте хвилинку, будь ласка, – озвалася вона. – Зараз накажу відчинити двері. Ну от... Заходьте. Чим можу бути корисна?
В двох-трьох словах нічний сторож розповів їй, що трапилося. Фея без труднощів пригадала Франческо.
– Я пам'ятаю цього хлопчину, – сказала вона. – Він з бідної родини і, на жаль, не в списках моїх клієнтів. Ви розумієте, що я хочу сказати? Я ніколи не могла подарувати йому що-небудь. Ви не знаєте, як мені завжди було жаль цього хлопця. І взагалі хочеться, щоб усі діти були щасливі. Та, повірте, це не так уже й легко зробити за обставин, що склалися. Але я можу піти з вами в поліцію. То як, тепер ви щасливі?
За десять хвилин Фея та нічний сторож стояли вже перед черговим поліцейським.
– Нам треба поговорити з начальником поліції, – заявила Фея.
– В таку пізню годину? Ви, мабуть, спросоння. Начальник поліції буде тут лише о дев'ятій годині ранку.
– Зараз же покличте його!..
– Покликати зараз? Та ви з глузду з'їхали!..Розгніваній Феї увірвався терпець.
– Що? ! Я з глузду з'їхала? Та чи ти тямиш, що верзеш? Та щоб ти знав, я майже баронеса. І запам'ятай, якщо ти не викличеш мені негайно начальника поліції, каятимешся все своє життя!
Пихатість чергового поліцейського як у воду впала. Бідолаха мусив скоритися. Викликаючи по телефону начальника поліції, він люто поглядав на сторожа, який не приховував своєї великої втіхи і відверто потирав руки з радощів.
Начальник поліції з'явився заспаний. Фея напустилася й на нього. Що за темперамент, друзі мої! Ця сердита старенька вміла тримати в руках людей!
– Гарний начальник, що й казати! Як це ви дозволяєте держати цілісіньку ніч під арештом сердешну дитину?