Другого дня Франческо пішов працювати до Феїної крамниці. Курдуплик, звичайно, побіг з ним. Хлопчик та собачка і хвилини не могли жити один без одного. Лягаючи спати, Франческо брав Курдуплика з собою в ліжко, і цуцик ще вдосвіта починав будити хлопця своїм нетерплячим скавулінням та гавканням.
«Вставай, доки ти спатимеш! У нас тисяча справ. І не переробиш за день: треба покачатися в снігу, позмагатися, хто швидше добіжить до фабричного муру, перевірити, хто далі стрибне зі східців. Ну, вставай!..»
А йдучи до Феїної крамниці, вони гралися всю дорогу.
Зустрівши на порозі хлопця з собакою, стара Фея невдоволено скривилася.
– Собака?..Ти що, хочеш його тримати при собі в крамниці?
– Тільки з вашого дозволу, синьйоро...
– Гм... А бліх у нього часом нема?
– Що ви, синьйоро. Він цуцик чистий...
– Так... Так... Щось наче я його десь бачила... Терезо, ану глянь на цього собачку... Не пригадуєш часом, де ми його бачили?
– Щось ні, синьйоро баронесо... А втім... чекайте, на кого він схожий? На того собачку, що стояв у нашій вітрині перед Новим роком. Ось гляньте, в нього навіть хвіст світліший, ніж тулуб.
– Маєш рацію, він таки справді схожий на того. Тільки наш був трохи менший.
– Авжеж, синьйоро баронесо, наш був менший. Щоб вони його пригадали, Курдуплик голосно загавкав. Але Фея, посміхаючись, промовила:
– І, до того ж, наш не гавкав.
– Авжеж, синьйоро баронесо, наш не гавкав.
Франческо дозволили тримати Курдуплика в крамниці за умови, що той не буде смітити і не псуватиме іграшок. За один-однісінький день у крамниці Курдуплик навчився більше, ніж за цілий рік. Він навчився гавканням сповіщати про прихід до крамниці покупців. Навчився стояти на задніх лапах з кухликом у зубах, куди покупці кидали монетки для Франческо. Навчився бавитися з маленькими дітьми, доки їхні мами балакали про се і про те з синьйорою Феєю. А в більш-менш спокійні години дня, коли не було покупців, Франческо й Курдуплик розважалися новими іграшками, які Фея привозила для наступного Нового року. Це були зовсім нові, незнайомі Курдуплику речі: реактивні літаки, пневматичні рушниці, океанські пароплави з сотнями пасажирів у віконцях кают...
«Бідний Капітан Півбороди! – думав собі Курдуплик. – Що б він зараз сказав про свій Вітрильник! »
З цими мешканцями вітрини Курдуплик не міг порозумітися, бо всі вони були мовчазні, нерухомі і, здавалося, не хотіли звірятися йому. Між собою вони, можливо, й розмовляли та сперечалися, як колись Курдуплик розмовляв та сперечався з своїми друзями з вітрини. Але зараз Курдуплик уже не був іграшкою. Він жив у світі живих людей, із справжніми, а не намальованими олівцем серцями, як у трьох Ляльок-Артисток.
Та й Франческо не грався вже там з іграшками, як колись. Він охочіше розважався з Курдупликом: качався з ним на долівці, боровся, а розумний собачка легенько хапав зубами Франческо за руку.
– Всі іграшки на світі не варті одного-єдиного друга, – говорив Франческо на вухо Курдупликові.
А Курдуплик відповідав:
– Гав! Гав!
– Будемо друзями навіки? Не розлучимося ніколи? – Гав! Гав! – радісно гавкав Курдуплик.
Такого гамору Фея не витримувала. Вона прочиняла двері в крамницю і, дивлячись поверх окулярів, питала:
– І чого він так гавкає, цей дияволяка?
– З радощів, синьйоро. Він радіє, що живе на світі. А Курдуплик дзвінко підтвердив:
– Гав! Гав!
ПРИМІТКИ
[1] Ковбой (англ.) – кінний пастух у Північній Америці.
[2] Ласо (ісп.) – довга вірьовка з петлею, аркан. Застосовується для ловлі тварин.
[3] Прерії (англ.) – цілинні степи в Північній Америці.
[4] Карабінери – поліцейські в Італії.
[5] Слова із славетного «Гімну Гарібальді».
[6] Ідеться про книгу італійського письменника Коллоді «Пригоди Піноккіо». Піноккіо – всім відомий у нас Буратіно.
[7] Гуллівер – герой книги Джонатана Свіфта «Мандри Гуллівера».
[8] Летючий голландець – легендарний корабель-привид.
[9] Маріно – італійською мовою означає «матрос, моряк».