– Ну, кажи, слухаємо...
– Ви ще не забули нашої комори? Пам'ятаєте купу порожніх коробок у кутку? Так от, я там ходив і помітив у стіні дірку, якою можна долізти у сусідський винний льох, а звідти – прямо сходи у двір.
– Але звідки ти про все це довідався?
– Ми, собаки, маємо одну велику ваду – всюди сунемо свого носа. Бачите, інколи ця вада стає нам у пригоді,..
– Хай так! Але я не уявляю, як це можна спустити артилерію сходами, – вигукнув недовірливо Генерал. – А Голуба Стріла? Ви бачили коли-небудь, щоб поїзд з'їжджав сходами?
– Це доведеться робити вперше. Що ж, покладемо рейки на східці, – промовив басом Начальник Вокзалу.
Та ось Срібна Пір'їна витяг з рота люльку, і всі принишкли.
– Білі люди все лаються і забувають про нашого Пілота, – сказав він.
– Ми тебе не розуміємо. Що ти маєш на увазі, великий вождю?
– А ось що: наш Пілот перевезе всіх літаком – і край...
І справді: кращого способу дістатися до комори не було. Що й казати. Сидячий Пілот був надзвичайно задоволений цим планом.
– Десяток рейсів -і всі будуть унизу! – захоплено випалив він.
Ляльки вже наперед втішалися з приємного перельоту на літакові, але їх розчарував Срібна Пір'їна.
– У кого є ноги, тому не потрібні крила, – заявив він.
Отож усім, хто мав ноги, довелося самим зійти сходами, а літаком була перевезена артилерія, вагони та Вітрильник.
Капітан Півбороди не зійшов з капітанського містка навіть під час перельоту. Генерал та Начальник Вокзалу, що саме злазили крутими сходами вниз, трохи не луснули із заздрощів, коли він пролетів у них над головою.
Півбороди негайно скористався цією перевагою і, щоб підкреслити свою зверхність, перехилився через борт і плюнув на них. На щастя, слина пролетіла щонайбільше на віддалі одного сантиметра від носів Генерала та Начальника Вокзалу.
Останнім з'їжджав Мотоцикліст-Акробат. А для нього промчати по сходах на мотоциклі було все одно, що оком кліпнути. Та не встиг Мотоцикліст іще з'їхати на долівку, як у крамниці знявся страшенний галас.
– Рятуйте! Рятуйте! – верещала Феїна служниця. – Синьйоро баронесо! Злодії, грабіжники!
– Хто, хто? Що скоїлося? – почувся голос господині,
– Покрали всі наші іграшки з вітрини!
– Господи милосердний! – заломила руки Фея.
Та втікачі зовсім не мали милосердя: під керівництвом Головного Інженера-Конструктора вони вже встигли замкнути двері комори на засув і попрямували в куток, до купи картонних коробок. Саме в цю мить вони почули, які Фея та служниця стрімголов злетіли вниз по сходах. Та даремно: обидві ткнулися носами у замкнені зсередини двері.
– Відмикай мерщій! – закричала Фея.
– Замок не відмикається, синьйоро баронесо!
– Ага, це вони замкнулися на засув. Ну, стривайте ж, там ви й сидітимете! Зачекаймо, вони ще проситися будуть!
Що й казати, Фея була хоробра бабуся, але цього разу безстрашність їй зовсім не придалася. Наші іграшки, прямуючи за собакою, що вів перед, уже поминули гору порожніх коробок і тепер одна по одній пролазили крізь дірку в сусідський підвал. Голуба Стріла, звичайно, давно звикла проїжджати тунелями. Начальник Вокзалу та Начальник Поїзда зайняли місця поруч із Машиністом. Найменші ляльки, які вже потомилися, посідали у вагони, і блискучий поїзд, тихенько свиснувши, в'їхав у тунель.
Набагато важче було з Вітрильником, адже тут не було води. Та про це потурбувалися вже роботи Інженера-Конструктора: вони за одну мить спорудили поміст на вісьмох коліщатах, навантажили на нього Вітрильника з Капітаном і перетягли їх через тунель, і якраз вчасно, бо Фея, нічого не дочекавшись, саме в цю мить з усіх сил уперлася плечима в двері, вирвала слабенький засув і мерщій кинулася обшукувати всю комору і, звичайно, нічого не знайшла.
– Що за дивина! – тремтячи від страху, шепотіла Фея.
– Тут нікого нема, синьйоро баронесо, – промовила служниця, цокотячи зубами і тримаючись обіруч за спідницю господині.
– Сама бачу. І нема чого так тремтіти...
– Я не тремчу, синьйоро баронесо. Це, мабуть, десь землетрус трясе.
– Голуба Стріла зникла, – сумно промимрила крізь сльози Фея. – Зникла, і сліду не стало.
Та залишмо цих бідних бабусь, хай вони ще раз обнишпорять усі закутки в коморі, а самі ходімо за нашими друзями. Вони, певне, ще й гадки не мають про те, які пригоди чекають на них. Я ж усі ті пригоди знаю від, початку й до кінця. Є серед них веселі, та є й страшні. Отож слухайте, що було далі.
РОЗДІЛ СЬОМИЙ