Останньої миті, уже на грані відчаю, йому потрапило на очі якесь непевне оголошення в медичному часописі, і він насилу спромігсь ухопитися за роботу, яка забезпечувала дуже скромний прожиток. Робота вочевидь нікчемна, проте не виснажлива й цілком відповідна Парапеновій вдачі. Йдеться про штуцерне застосування новітніх теорій професора Баритона про цілющий вплив кіно на малих недоумків. Це неабиякий поступ у царині неусвідомленого, і про Баритонів метод тепер говорить усе місто. Його теорія — одна з наймодерніших.
Тож Парапен водив своїх незвичайних пацієнтів до модерного кінотеатру «Тарапу». Він віз їх із передмістя з модерної психіатричної клініки доктора Баритона, а після сеансу відвозив назад — ошелешених, напоєних картинками, щасливих, живих та цілих і ще більш омодернених. Більш нічого. Тільки-но їх посадиш перед екраном, за ними вже й нагляду не треба. Золота публіка. Скільки втіхи і радощів, навіть коли дивляться один фільм удесяте! Пам'яті в них нема, і їм кожен сеанс — несподіванка. А як тішаться їхні родини! Парапен теж. Я також, і ми щиро регочемо, п'ємо кружку за кружкою, святкуючи Парапенів добробут, що оновивсь на такому модерному грунті. Парапен виходить з кав'ярні лиш о другій годині ночі, після останнього сеансу, збирає своїх кретинів і чимдуж везе їх на авто до клініки доктора Баритона у Віньї-сюр-Сен. Яка морока!
Ми обидва щиро зраділи зустрічі, базікали задля самої втіхи й розповідали всілякі фантазії; згадали свої подорожі, бо кожен з нас уже добряче поволочився світом, потім Наполеона, бо йшлося про пам'ятник Монсеєві на майдані Кліші. Все стає насолодою, якщо ваша мета — тільки бути разом, бо тоді можна було б сказати, що нарешті ми вільні. Тоді ми забуваємо про життя, забуваємо, що в кишені нема грошей.
Отак потроху навіть Наполеон став для нас джерелом радощів. Парапен знав про нього чимало кумедних оповідок. Він залюбки збирав їх ще в Польщі, коли навчавсь там у ліцеї. Парапен — це не я, він мав добру освіту.
Тож, казав Парапен, коли Наполеон тікав з Росії, його генерали зі шкури пнулись, аби не дати імператорові востаннє покрасуватись у Варшаві перед якоюсь полячкою. Отакий він був, Наполеон, навіть під тягарем найтяжчих ударів долі і найдоиікульніших нещасть. Одне слово, ніякої поважности, — і це він, Жозефінин орел! Хай там що, в ньому завжди буяв вогонь пристрастей. Тут нічого не вдієш, коли тебе тягне до веселощів і розваг, але ж цей потяг притаманний геть кожному. Ось де головне лихо. В людей тільки одне на думці! В колисці, в кав'ярні, на троні, в туалеті — всюди! Всюди, яка мерзота! І байдуже, Наполеон ти чи ні! Одурений, а чи просто так! Головне — насолода! Нехай, не лишивши сліду, топляться в Березині чотириста тисяч ошуканих, казав собі великий переможений, а я таки скочу в її ліжко! Який негідник! Та ба: життя всюди таке! Отак усе й закінчується. Несерйозністю! Тиранові набридає його власний спектакль набагато раніше, ніж глядачам. Тиран іде злягатися, коли вже не годен постачати публіці безумства. Тоді дні його пораховані і доля миттю дає йому впасти! Ні, завзяті шанувальники не дорікають йому зате, що він помахом руки гнав їх на смерть! Навіть не сумнівайтесь, це дріб'язок! Таке вибачають! А от коли він стає нудним — то непрощенний гріх! Люди тільки вдають, ніби їх задовольняє поважність. Епідемія припиняється тільки тоді, коли мікробам спротивляться власні токсини. Робесп'єра гільйотиновано, бо він знай торочив те саме, а той Наполеон всього два роки стримував від інфляції орден Почесного легіону. Потреба задовольняти авантюрні забаганки завойованої половини Європи стала справжньою мукою для цього безумця. Не до снаги робота, він згинув через неї.
Зате кіно, цього нового утриманця наших мрій, можна купити, привласнити на годину чи дві, мов повію.
Крім того, акторів у наші дні, просто зі страху, що ми знудимось, напихають усюди, навіть у божевільні, де їхні дріб'язкові пристрасті хлюпають через край, а щирість скапує з поверха на поверх. Від цього аж двері ходором. Тепер перед актором завмирають і, набравшись духу та ніжности, саме йому віддаються ще невимушеніше, ніж приятелеві.