Коли він проказав ці слова, я відчув неймовірну полегшу. Боявся негайної смерти, а вони, виголошуючи промову, дають мені шанс здихатися їх, і я відразу ж ухопився за нього. Для того, хто хоч трохи на цьому тямить, усяке боягузтво обертається на чудову надію. Таке моє гасло. Ніколи не слід ні зосереджуватись на тому, яким способом уникнути напасті, ні, тим паче, гаяти час на з'ясування мотивів, чому тебе переслідують. Мудрому досить урятувати шкуру.
— Капітане, — відповів я найщирішим тоном, на який спромігся тієї хвилини, — якої дивної ви припустилися помилки! І це ж ви! Як можна приписувати мені такі підступні почування? Це велика несправедливість. Хіба я міг завдати французькому капітанові таких прикрощів? Я, вчорашній оборонець нашої дорогої вітчизни? Я, чия кров кілька років проливалась разом із вашою в незліченних битвах? Ох, капітане, яку кривду ви мені заподіяли!
Потім я звернувся до решти офіцерів:
— Панове, невже ви не розумієте, що ми з вами стали жертвами жахливої обмови? Як ви могли дійти до думки, ніби я, — по суті, ваш побратим, — затято поширюю ганебні чутки про героїчних офіцерів? Це вже занадто! І, мовляв, саме тоді, коли ці сміливці, наші незрівнянні сміливці, збираються відважно боронити священні кордони нашої безсмертної колоніальної імперії! — провадив я. — Там, де покрили себе довічно славою найкращі воїни нашого народу! Манжен! Федерб! Гальєні!.. Ох, капітане!.. Хіба я міг?
Почувавсь я невпевнено. Сподівався бути зворушливим, і на якусь мить мені пощастило. Не гаючись, я скористався з цього, підійшов просто до капітана й розчулено потис йому обидві руки.
Тримаючи капітана отак, я трохи заспокоївся. Не випускаючи його рук, я й далі з не меншим красномовством став виправдовуватись, визнаючи в усьому його правість; запевняв, що між нами все почнеться спочатку, і цього разу якнайкращим чином! Що причиною такої неймовірної помилки стала тільки моя природжена дурнувата несміливість! Моє поводження й справді можна було трактувати як незбагненну зневагу до пасажирів і пасажирок, «водночас героїчних і чарівних… немов самою долею дібраного товариства шляхетних і талановитих людей. Уже не кажучи про окрасу борту — наших незрівнянних музично обдарованих дам!»
Пишномовно спокутуючи свої провини, я наприкінці став благати, щоб мене одразу й без будь-яких засторог прийняли до їхнього веселого братерського гурту патріотів. Що віднині й довіку я стану їм усім за приязного товариша… Не випускаючи, звісно, капітанових рук, я подвоїв свою проречистість…
Військовий, коли не вбиває, — просто дитина, і забавити його дуже легко. Не маючи звички міркувати, він, коли до нього звертаються, змушений, силкуючись зрозуміти вас, докладати тяжких зусиль. Капітан Фремізон не вбивав мене, тим паче не пив тієї хвилини, нічого не робив руками чи то ногами, а лише намагався міркувати. Це завдання було йому не під силу. Я, власне, тримав його за голову.
Мало-помалу, поки тривав той іспит на приниження, я відчував, що моє самолюбство вивітрюється, збираючись, так би мовити, покинути мене остаточно. Дехто, може, й заперечить, але це вельми приємна мить. Відтоді я вже довіку став безмежно легкий і вільний, — розуміється, з погляду моралі. Мабуть, аби вибратись із халепи, яка в житті може трапитися з кожним, людям найчастіше потрібен страх. Щодо мене, то з того дня я вже ніколи не прагнув мати ані іншої зброї, ані інших чеснот.
Приятелі збентеженого офіцера, що тим часом посходилися, збираючись побродити по калюжах моєї крови й пограти в кості моїми вибитими зубами, вдовольнялися, замість планованого тріумфу, словами, які розлітались у повітрі. Цивільні, що тремтіли в радісному збудженні, сподіваючись моєї смерти, застигли з невдоволеними пиками. До ладу й не знаючи, що верзе мій язик, і лише щосили намагаючись утриматися на ліричній ноті, я, й далі держачи капітанові руки, прикипів очима до невидної точки в густому тумані, крізь який, пахкаючи і плюючись, посувався з кожним поворотом гвинта «Адмірал Брагетон». Зрештою я ризикнув, відпустивши капітанову руку — тільки одну, — підняти свою правицю над головою і закінчити виступ:
— Хіба, панове офіцери, сміливці не мають дійти згоди? Отож, в ім'я Господа, хай живе Франція! Хай живе Франція!