Перегодом і сам директор, пробивши палицею ще один шлях поміж тулубів, зник у ядучій куряві.
Жаркі директорові очі, в яких світилося жеруще бажання загарбати компанію, трохи навіть лякали мене. Мені ставало недобре від самої його присутности. Я не міг повірити, що в світі існує людина, спроможна виявляти таку зажерливість. Із нами директор майже ніколи не розмовляв щиро; добираючи ковзких та ухильних слів, він немов жив однією думкою: якнайзавзятіше змовлятися, шпигувати, зраджувати. Запевняли, ніби він сам-один краще видурює й привласнює в компанії більше, ніж уся решта службовців, що, як на мене, теж не лінувались. Я відразу повірив тим чуткам.
Поки жив у Фор-Ґоно, в мене інколи траплялося й дозвілля, тож я міг прогулятись цим своєрідним містечком, і всі мої бажання щоразу зосереджувались на єдиному вабливому об'єкті: на шпиталі.
Тільки-но я опинявся на новому місці, шпиталь одразу навівав мені давні амбіції. Адже моє покликання — бути хворим, просто хворим. Кожному своє. Я походжав біля шпитальних корпусів, що ховали таку силу обіцянок, страждань, затишку та ласки, й з великим жалем відступав од них та їхніх антисептичних чарів. Навколо стелилися моріжки, у траві метушилось дрібне птаство, бігали меткі, барвисті ящірки. Такий собі «рай земний».
А до негрів тут звикаєш досить швидко — до їхньої жвавої повільности, тягучих рухів, величезних животів африканок. Тубільці поширюють сморід злиднів, невгавущого марнославства й незбагненної покірливости, — загалом це така сама голота, як і в нас, тільки значно більше дітей, зате менше брудного шмаття й червоного вина.
Наситившись шпитальним духом, увібравши повні груди його випарів, я пішов за чорною юрбою і зупинився перед так званою «пагодою», що її спорудив біля форту якийсь комерсант задля еротичних розваг місцевих гультяїв.
Заможні білі з Фор-Ґоно приходили сюди звечора й завзято бралися до азартних ігор, цмулячи винце та горілочку й дедалі частіше позіхаючи й гикаючи. За дві сотні франків можна було повести до покою чарівну господиню. Штани страшенно заважали гультяям чухмаритися, шлейки безкінечно розходились і сповзали.
Уночі все населення тубільного містечка вилазило і товклось під «пагодою», невтомно приглядаючися й дослухаючись, як білі угинаються навколо деренчливого механічного піаніно, що фальшиво й немов над силу награвало вальси. Зачувши музику, господиня, здавалось, от-от пуститься в танець, її обличчя сяяло від захвату.
Зрештою після кількох марних спроб, не одну ніч висидівши в «пагоді», я таки сподобився чести поговорити з господинею. її менструації, призналася вона, менше трьох тижнів не тривають: вплив тропіків. Крім того, дуже виснажують клієнти. Не те що вони часто кохаються з нею, — просто аперитиви в «пагоді» набагато дорожчі, ніж десь-інде, й гості, прагнучи надолужити витрати, перше ніж забратися, немилосердо щипають її за сідниці. Саме це й утомлює.
Господиня знала все, що діється в колонії, всі ті розпачливі романи між замордованими пропасницею офіцерами й нечисленними дружинами урядовців, бідолашними жінками, які теж танули від безкінечних менструацій, тужачи на верандах у западистих фотелях.
Вулиці, контори, крамнички Фор-Ґоно струменіли знівеченими бажаннями. Прагнення цих божевільних людей поводитися так, як вони поводились у Європі, видавалося настирливою ідеєю, намаганням надолужити втрачене і спробою будь-що прикидатися задоволеним, попри страхітливу температуру й неминуче підупадання.
Паркани насилу вдержували агресивну дику рослинність, пишна зелень несамовитим салатним буянням підкочувалась до будинків, мало не топлячи ті великі варені яйця, всередині яких замість жовтка догнивав європеєць. Тож на вулиці Фашода, найжвавішій і найлюдаішій у Фор-Ґоно, було стільки таких повних салатниць, скільки жило урядовців.
Щовечора я повертався до свого недобудованого помешкання, де мій служник розкладав мені благенький скелетик ліжка. Той розбещений хлопець раз у раз наставляв мені пастки: хтивий, як кіт, він усе намагавсь породичатися зі мною. Проте мене полонили набагато яскравіші плани, передусім отой: як знову заховатися на певний час до шпиталю; то було єдине досяжне для мене перемир'я в пекельному карнавалі тропіків.