Чужа країна, інші люди навколо з трохи дивною поведінкою, менше дріб'язкової пихи, що розвіялась, гордість, яка не має на що спертися, брехливість, рідні відлуння — і більше вже нічого не треба, аби голова запаморочилась і ти загруз у сумнівах; якраз перед тобою зумисне відкривається прірва, сміховинна вузенька нора, і ти шугаєш у неї…
Подорож — це пошуки тієї порожнечі, того запаморочення для йолопів…
Четверо Лолиних приятельок аж за боки хапалися з реготу, коли я отак сповідався перед ними, вдаючи маленького Руссо. Жінки по-всякому обзивали мене, і я насилу розумів їхні слова, вимовлені з американським акцентом, м'яко і непристойно. Патетичні киценьки.
Коли ввійшов неф, Лолин хатній слуга, і приніс нам чаю, ми замовкли. Одна з жінок була, мабуть, тямковитіша за решту, бо гучно проголосила, що мене тіпає пропасниця і я, напевне, страждаю від нестерпної спраги. Попри дрож, що пройняв моє тіло, поданий начебто легенький сніданок ще й як смакував мені. Певне, ті сандвічі врятували мені життя.
Далі точилася розмова про порівняльні переваги закритих паризьких будинків, і я не завдавав собі клопоту брати в ній участь. Ті кралечки ще смакували якісь складні алкогольні суміші, добряче розігрілися від них і, зашарівшись, відчувши довіру, заговорили про якісь «шлюби». Я, хоч у мене аж за вухами лящало, все-таки не міг мимоволі не слухати розмови, тож збагнув, що йдеться, власне, про парування, поєднання молодесеньких пар, ба навіть просто дітей, причому жіночкам діставалися з того комісійні.
Лола помітила, з якою цікавістю я слухаю, і гострим, пильним поглядом утупилась у моє обличчя. Лола не пила. Чоловіки, тутешні Лолині знайомі, тобто американці, на відміну від мене ніколи не ганьбились таким гріхом, як цікавість. Я бентежився, відчуваючи, що Лола наглядає за мною. Мені кортіло розпитати тих жіночок геть про все.
Нарешті гості, розпалені алкоголем, сексуально збуджені, підвелись і пішли, ноги їм запліталися. Вони посміювались, і далі теревенячи про напрочуд витончений та цинічний еротизм. Я відчував у цьому присмак єлизаветинської доби і сам би залюбки пройнявся її вібраціями, вочевидь украй вишуканими й зосередженими на самісінькому кінчику мого органа. Але, на превеликий жаль, я тільки уявляв собі це біологічне причастя, вирішальне під час подорожі, цей одвічний життєвий поклик, і засмутився ще дужче. Незціленна меланхолія.
Тільки-но приятельки ступили за поріг, Лола вже не ховала свого роздратування. Інтермедія їй не сподобалась. Я й слова не зронив.
— Ну й сучки! — лайнулась вона через кілька хвилин.
— Звідки ти знаєш їх? — запитав я.
— Це мої давні подруги.
Я побачив, що тієї миті Лолі зовсім не хочеться говорити про них, а зверхня й зарозуміла поведінка жіночок свідчила, що в певному середовищі вони мають перевагу над Лолою, ба навіть становлять для неї великий і незаперечний авторитет. Дізнатися щось більше мені не судилося.
Лола сказала, що їй треба вийти до міста, проте запропонувала посидіти в неї вдома й зачекати, поки вона повернеться, а тим часом, якщо я й далі голодний, можна щось попоїсти. Покинувши готель із неоплаченим рахунком і не маючи наміру вертатися туди, я, звичайно, зрадів її ласкавому дозволові; мені дістанеться ще кілька хвилин тепла, перше ніж подамся на вулицю, і — матінко! — яку страшну вулицю!
Опинившись на самоті, я пішов коридором туди, звідки, як я бачив, виходив був Лолин негр. На півдорозі від вітальні ми зустрілися, і я потис йому руку. Відчувши довіру, негр повів мене на добре обладнану і впорядковану кухню, набагато доладнішу й гарнішу за салон. Там він одразу заходився плювати просто переді мною на чудову кахляну підлогу, і то так, як уміють лише негри: далеко, часто й неперевершено. З чемности я теж узявся плювати, але де мені до нього дорівнятись! Ми відразу стали щирі, мов приятелі. Лола, почув я від нього, має човнову станцію на річці, дві машини й підвальчик, де подають алкогольні напої з усіх країн світу. їй надсилають каталоги з великих паризьких крамниць. Оце й усе. Негр без угаву повторював уже розказане, і я далі не чув його.
Я задрімав, сидячи на кухні, і в моїй пам'яті заворушилася минувшина, часи, коли Лола покинула мене у воєнному Парижі. Лови, цькування, засідки, лицемірна стоголоса брехня, Мюзін, аргентинці та їхні напхані м'ясом пароплави. Топо, ватаги поранених з майдану Кліші, Робінзон, хвилі, море, нужда, білісінька Лолина кухня, її негр і більше нічого, та ще я на тій кухні, але бачу себе немовби збоку. Все могло б тривати й далі. Війна попалила одних і зігріла інших, так само як вогонь пече або гріє залежно від того, де сидиш: у вогні чи біля вогню. Метикуй як слід — і цього досить.