— Гаразд! — вигукнув якийсь палкий голос, — з'єднаймо наші зусилля, винайдімо машини і випрямімо вісь Землі.
Грім оплесків загуркотів у відповідь на цю пропозицію, автором якої був не хто інший, як Дж. Т. Мастон. Можливо, що гарячий секретар, захоплений своїми інстинктами інженера, вже мріяв здійснити таку думку. Але, треба сказати, бо це правда, — багато хто з присутніх підтримали його своїми криками. Без сумніву, коли б вони мали точку опори, якої вимагав Архімед[59], вони спорудили б важіль, спроможний підняти світ і випрямити його вісь. Але точки опори — ось чого бракувало цим завзятим механікам.
Проте ця «надзвичайно приктична» ідея мала нечуваний успіх. Довго, дуже довго після того згадували у Сполучених Штатах Америки пропозицію, так енергійно висловлену незмінним секретарем Гарматного клубу.
Розділ XIX
НАПАД І ВІДСІЧ
Цей інцидент, здавалося, поклав край обговоренню. Це було «заключне слово», і не можна було вже вигадати кращого. Проте, хвилювання вщухло, почулися з перших рядів слова, сказані гучним і суворим голосом:
— Тепер, коли промовець сплатив вже велику данину фантазії, чи не повернеться він до своєї теми, залишивши теорії, щоб обговорити практичний бік своєї експедиції?
Всі погляди звернулися до особи, що так говорила. Це був худорлявий чоловік, сухий, з енергійним обличчям, з підстриженою по американській моді густою бородою. Схрестивши руки, він спокійно стежив блискучими очима за героєм мітингу. Сказавши своє запитання, він замовк і, здається, зовсім не був стурбований ні тисячами поглядів, які зосередилися на ньому, ні неприхильним гомоном, викликаним його словами. Чекаючи відповіді, він знову повторив запитання так само чітко й виразно і потім додав:
— Ми прийшли сюди, щоб говорить про Місяць, а не про Землю.
— Ви маєте рацію, — відповів Мішель Ардан, — обговорення відхилилося вбік. Вернімось до Місяця.
— Пане! — продовжував невідомий. — Ви запевняєте, що наш супутник населений. Гаразд! Але, якщо існують селеніти, тобто жителі Місяця, то ці істоти, напевне, живуть не дихаючи, бо — мушу застерегти вас у ваших інтересах — немає ні найменшої молекули повітря на поверхні Місяця.
При цьому твердженні Ардан стріпнув своєю рудою гривою. Він зрозумів, що розгортається боротьба з цією людиною навколо самої суті питання. Він теж пильно подивився йому в очі і сказав:
— А, на Місяці немає повітря! А хто це доводить, скажіть, будь ласка.
— Вчені, знавці.
— Справді?
— Справді.
— Пане! — продовжував Мішель. — Без жартів кажу, я дуже поважаю тих знавців, які знають, але дуже зневажаю тих знавців, які не знають.
Барбікен і його товариші пожирали очима цю сторонню людину, що так відважно виступила проти їх справи. Ніхто з них його не знав, і президент, не дуже певний наслідків суперечки, яка набрала загрозливого характеру, дивився на свого нового друга не без побоювання. Збори слухали пильно і були серйозно схвильовані, бо ця боротьба повинна була звернути їх увагу на небезпеки й навіть на явну неможливість такої експедиції.
— Пане! — провадив далі противник Мішеля Ардана. — Є численні й незаперечні докази, що доводять відсутність будь-якої атмосфери навколо Місяця. Я скажу навіть a priori[60], що якби ця атмосфера взагалі колись існувала, вона була б притягнена Землею. Але я хочу подати вам незаперечні факти.
— Подавайте, пане, — відповів Мішель Ардан з вишуканою ввічливістю. — Подавайте скільки вам завгодно.
— Ви знаєте, — сказав невідомий, — що сонячне або зоряне проміння, проходячи крізь таке середовище, як повітря, відхиляється від прямої лінії, або. як кажуть учені, зазнає рефракції (заломлення). Гаразд! Коли Місяць заслоняє зорі, ніколи їх проміння, торкаючись країв диска, не зазнає ні найменшого відхилення, ні найменшої рефракції. Звідси очевидний висновок, що Місяць не оточений атмосферою.
Всі дивилися на француза, бо, коли вже причину визнано, то неодмінно треба визнати і її наслідки.
59