— Ваша правда, Барбікен, — зауважив Ніколл. — І, крім того, коли ми потрапимо на Місяць, то матимемо час протягом його довгих ночей дивитися на Землю, де живуть наші ближні.
— Наші ближні! — скрикнув Мішель Ардан. — Тепер вони нам не ближчі, ніж селеніти. Ми тепер живемо в особливому світі, заселеному тільки нами самими, — у снаряді. Тепер я ближній Барбікена, Барбікен — ближній Ніколла. Над нами, поза нами людство закінчується, і ми — єдине населення цього простору до того моменту, коли станемо селенітами.
— Приблизно через 88 годин, — сказав капітан.
— Хіба? — спитав Мішель Ардан.
— Так, тепер пів на дев'яту, — відповів Ніколл.
— Тоді я не можу знайти хоч видимість причини, через яку ми не могли б зараз поснідати!
Справді, шлунки жителів цієї нової планети досить настирливо вимагали собі необхідної підживи.
Мішель Ардан сам обрав себе на куховара та розпорядника провіантом, і його товариші охоче віддали йому цей почесний обов'язок.
Газ дав потрібне тепло, а в ящику з провізією знайшлося все для доброго сніданку.
Почався він з чудового бульйону у великих чашках, приготованого з м'ясних таблеток. Далі йшов біфштекс, такий соковитий і смачний, неначе він щойно вийшов з паризької кухні. Мішель Ардан, людина багатої уяви, запевняв навіть, що це «кривавий» біфштекс. Далі йшли консервовані овочі, але, за висловом того самого Мішеля Ардана, «свіжіші від свіжих». Нарешті, чудовий чай з сандвічами «по-американському». Після цього Ардан дістав ще пляшку найдобірнішого бургундського вина, і на цьому закінчився їх бенкет[70].
Тимчасом снаряд, посуваючись уперед, вийшов з конуса тіні від земної кулі, і проміння блискучого денного світла крізь нижній ілюмінатор осяяло нутро снаряда.
— Сонце! — вигукнув Мішель Ардан.
— Авжеж, сонце, — відповів Барбікен. — Я його ждав.
— Дивіться! Конус тіні, яку кидає від себе в простір Земля, відійшов убік від Місяця.
— Навіть на досить значну віддаль, якщо не зважати на атмосферну рефракцію[71], — сказав Барбікен. — Адже, коли Місяць закритий цією тінню, це означає, що центри трьох тіл — Сонця, Землі й Місяця — стоять на одній прямій лінії. Тоді й буває затемнення. Якби ми почали нашу подорож під час затемнення Місяця, ми б увесь час подорожували в темряві. Це було б дуже сумно.
— Чому?
— А тому, що, хоч ми і летимо в порожняві, проте, наш снаряд оточений сонячним промінням і через це матиме світло і тепло. Отже, це дає нам економію, дуже важливу з усіх поглядів.
Справді, блиск і тепло від сонячного проміння не зменшувались впливом атмосфери. Снаряд так добре освітлювався і підігрівався, наче раптом настало найтепліше літо. Місяць над головою і Сонце знизу давали снарядові подвійне світло.
— Добре тут! — вимовив Ніколл.
— Не може бути краще! — скрикнув Мішель Ардан. — Якби мені жменю землі, то я за 24 години виростив би для вас солодкий горошок і виготовив би з нього смачний соус. Проте, боюся, щоб алюмінійові стінки нашого снаряда не розтопилися.
— Заспокойся, мій добрий друже, — сказав Барбікен. — Коли снаряд летів крізь шари атмосфери, він витримав температуру, вищу за теперішню. Я зовсім не здивувався б, коли б жителям Флоріди він здався палаючим болідом.
— Дж. Т. Мастон, певно, гадає, що ми посмажилися.
— Я й сам дивуюся, як цього з нами не сталося, — сказав Барбікен. — Цієї небезпеки ми, власне, не передбачали.
— Навпаки, я дуже побоювався цього, — відповів спокійно Ніколл.
— І ти ні слова не сказав про це, величний капітане! — вигукнув Мішель Ардан, стискаючи руку своєму компаньйонові.
Тимчасом Барбікен почав так грунтовно влаштовуватися в снаряді, наче не сподівався ніколи з нього вийти. Як відомо, вагон-снаряд мав у своїй основі поверхню 6,6 квадратних метрів, заввишки до стелі 6,5 метра і майстерно був споряджений усередині. Необхідні речі, багаж і приладдя зовсім не завалювали його, бо кожна річ мала своє певне місце. Товсте скло нижнього ілюмінатора могло витримати велику вагу. Барбікен і його приятелі, ходячи по підлозі, дивились, як Сонце ударяло в нього знизу своїм промінням і освітлювало нутро снаряда, утворюючи там світлові ефекти.
Оглянувши ящики з запасами води і провізії, переконалися, що заходи, вжиті для послаблення струсу, не були марні. Запаси були не ушкоджені, і їх вистачило б для мандрівників на цілий рік. Барбікен хотів забезпечити себе і своїх товаришів на той випадок, якби снаряд влучив у зовсім неродючу частину Місяця. Води й вина було взято лише на два місяці. Як уже згадувалось, останні спостереження астрономів доводять, що атмосфера на Місяці низька й густа, принаймні у глибоких долинах. Звідси висновок, що там мають бути якісь струмки й джерела. Отже, під час подорожі і протягом першого перебування на Місяці відважні мандрівники не повинні були б страждати ні від голоду, ні від спраги.
70
Жюль Верн не взяв до уваги, що в летючому снаряді всі речі мали б утратити вагу. Пасажири й усі речі висіли б у найрізноманітніших положеннях і щохвилини стукалися б одне об одне. Воду з посудини треба було б виштовхувати. Вода в каструлі не держалася б, а розтікалася б по стінках. Газ не горів би довго, бо безважні неспалимі продукти горіння залишалися б біля полум'я і не допускали б свіжого повітря до нього. Отже, не так просто було б варити сніданок у ядрі.
71