Що тоді мало б статися? Було три гіпотези.
Або снаряд, ще зберігши певну швидкість і перейшовши точку однакового тяжіння, впаде на Місяць, бо місячне тяжіння тоді перевищуватиме земне.
Або, якщо йому невистачить швидкості, щоб досягти точки однакового тяжіння, він упаде на Землю, бо земне тяжіння переважатиме місячне.
Або, нарешті, якщо він матиме достатню швидкість, щоб досягти нейтральної точки, але недостатню, щоб перейти за неї, він залишиться назавжди висіти на цьому місці.
Таке було становище, і Барбікен цілком зрозуміло пояснив своїм товаришам висновки, які можна зробити з цього. Звичайно, ці висновки дуже цікавили їх.
Отже, як можуть вони довідатись, що снаряд вже досяг цієї нейтральної точки?
Досі мандрівники, помічаючи, що вплив земного тяжіння дедалі зменшується, ще не відзначили остаточної його відсутності. Але цього дня, близько одинадцятої ранку, Ніколл випустив з рук склянку, і ця склянка не впала, а залишилася висіти в повітрі.
— Ах! — вигукнув Мішель Ардан, — ось, нарешті, дещо з «Цікавої фізики»!
І інші речі, зброя, пляшки, випущені з рук, залишалися в повітрі, хоч би де вони були. Навіть Діана, яку Мішель помістив у просторі, виконувала там різні акробатичні трюки і, здавалось, не відчувала, що плаває в повітрі.
Самі мандрівники, здивовані, остовпілі, забувши про свої наукові міркування, відчували також, що їх тіла втратили вагу, їх руки, простягнені в повітря, не опускались. Їх голови гойдалися на плечах. Їх ноги не стояли на підлозі снаряда. Вони були немов п'яниці, яким невистачає стійкості. У фантастичних творах розповідається про людей, які втратили своє віддзеркалення, свою тінь! Але тут сама дійсність, через нейтральність сил тяжіння, створила людей, у яких ніщо вже не важило, які самі не мали ніякої ваги[80].
Раптом Мішель, напружившись, покинув дно снаряда і залишився висіти в повітрі. Тієї самої хвилини обидва його приятелі приєдналися до нього, і в центрі снаряда створилася дивовижна картина.
— Хіба це ймовірно? Хіба це правдоподібно? Хіба це можливо? — вигукував Мішель. — Ні! А, проте, це так.
— Але це не може тривати довго, — відповів Барбікен. — Коли снаряд пройде нейтральну точку, місячне тяжіння притягне нас на Місяць.
— Тоді наші ноги стоятимуть на склепінні нашого снаряда, — відповів Мішель.
— Ні, — сказав Барбікен, — бо снаряд, центр ваги якого дуже низько, потроху перевернеться.
— Тоді все наше господарство перевернеться догори ногами, оце так!
— Заспокойся, Мішелю, — відловів Ніколл. — Нема чого боятися ніякого перевертання. Жодна річ не зрушить з місця, бо це перевертання снаряда відбудеться непомітно.
— Вірно, — продовжував Барбікен. — А коли снаряд пройде точку однакового тяжіння, його нижня частина, відносно важча, потягне його перпендикулярно до Місяця. Але, для того, щоб це сталось, треба, щоб ми пройшли через нейтральну лінію.
— Ага, це означає, що ми вже проходимо цей пункт! — скрикнув Мішель Ардан. — Тому нам слід зробити так, як роблять моряки, перетинаючи екватор: учинімо при цій нагоді пиятику!
Мішель хитнувся, наблизився до стіни снаряда, витяг пляшку і склянки з шафи, «повісив» їх у просторі перед своїми приятелями, і, весело випиваючи, вони привітали нейтральний пункт гучним «ура».
Це діяння взаємно урівноважених тяжінь тривало не більш як годину. Мандрівники відчули, як вони непомітно знов опинилися на підлозі, і Барбікенові здавалося, що конічний верх снаряда трохи відхилився від прямої лінії, скерованої до Місяця. А через протилежний рух нижня частина наблизилася до неї. Отже, місячне тяжіння перемогло тяжіння земне. Снаряд почав помалу, майже непомітно, падати на Місяць. Протягом першої секунди швидкість падіння становила тільки один міліметр з третиною. Але потроху сила притягання має збільшитись, падіння стане більш помітне, снаряд, дно якого переважить, обернеться своїм верхнім конусом до Землі і почне падати з дедалі більшою швидкістю аж до поверхні Місяця. Отже, мета буде досягнута. Тепер ніщо не могло заважати успіхові справи і Ніколл та Мішель Ардан поділяли радість Барбікена.
Згодом вони почали розмову про всі ці явища, які дивували їх на кожному кроці. Особливо жваво говорили про нейтралізацію законів ваги. Мішель Ардан, як і завжди захоплений, хотів вивести з цього висновки, що були чистою фантазією.
— Ах, мої любі друзі! — вигукнув він. — Який би це був великий прогрес, коли б можна було так само на Землі позбутися цієї ваги, цього ланцюга, який приковує вас до неї! Це означало б, що полонені стали вільні! Ніякої втоми рук і ніг! Кажуть, для того, щоб літати над земною поверхнею, щоб триматися в повітрі рухом м'язів, треба мати силу в півтораста разів більшу за нашу, а без ваги тільки напруження волі, примха переносили б нас у простір!
80
Це явище мало настати ще раніше. Як тільки ядро почало летіти, мандрівники й усі речі в ядрі повинні були втратити вагу.