XVI
Вранці другого дня стало ще тепліше. Ні одної хмарки не було на небі і година була така ясна і заспокійлива, що кілька душ дербентців, і з ними і Феська-хуліган, взяли рибальську шаланду і виїхали в море.
Ясної, теплої години мені нічого було робити в степу, і я зостався вдома. Хазяїн мій, добрячий, кругловидий гігант, роздобув вина і поточилася бесіда на всякі місцеві теми.
І залізничник-хазяїн, і жінка його, людина справедлива і розумна – рідкі люди серед некультурних «європейців» Дербенту, все ж таки сильно нападалися на тюрків, на гірські племена Даґестану. Я так і не добрав, за що вони на їх сердились, і мені здається, що це був просто вплив тієї самої проклятущої культуртрегерської традиції, що панує в усіх залізничних виселках уздовж Каспійського узбережжя.
Бо вони обоє погодилися, що тюрки ввічливі і виховані, що горяни гостинні і віддають усе своє, хоч би й чужому чоловікові, що вони поселяють гостя в найкращій своїй хаті, в якій сами не живуть. Можливо, що в їхніх міркуваннях деяку ролю відогравало і те, що татари і горяни не православні і Пушкіна не читали, а найпевніше, що це була та сама ганебна культуртрегерська традиція. Це люди були немолоді й жили в Даґестані ще за дореволюційних часів.
Інакші взаємовідносини з аборигенами в дітей радянського ладу. У крамниці союзу мисливців я познайомився з техніком Нейштадтом.
Технік Нейштадт – хлопець двадцяти п’яти років зроду. Національність його визначити важко; здається, батьки його були поляки. Але він сам говорить тією чудною російською мовою, що її можна почути тільки від «кавказьких креолів», тих, що з дитинства росли в оточенні кавказьких мов. «Здраздвуйде», – сказав технік Нейштадт (ми мали обміркувати з ним плян поїздки, яка так і не відбулася).
«Може, ви зайдеде до бене?» Я зайшов і через цілий вечір балакав з «дехніґом Нейждадом».
Він попереду працював у залізничних майстернях, а далі їздив помічником машиніста. Від залізничників він спочатку засвоїв зневажливе ставлення до «мусульманів», але досить скоро розійшовся з старими спецами і пристав до групи мисливців (а в Даґестані групи мисливців є, так би мовити, суспільні угруповання) змішаного типу. В його групі був лезгін Абас, ормен Сіманян, молодий тюрк, прізвище якого я забув, і якийсь колишній аґент ДПУ, що вже не служив.
З ними він полював і від них навчився гірських звичаїв.
Сам, верхи на коні, він об’їздив іригаційні канави за тридцять і за сорок верст від міста в горах, ночував і жив у селах, їв чурек і ночував у горян-мисливців. У лісах, у горах, він стрівав сам-на-сам лезгінів з глухих аулів, що ніколи не бували в місті і навіть не знали тюркської мови.
Нейштадт тепер був головний технік іригаційних закладів Плодовинспілки, і от одного разу йому треба було перебути в лезгінському аулі, в горах, скілька днів. Він ночував у найкращій саклі аулу, бо тільки в ній не було такої бісової тісноти, як у саклях бідних лезгінів – Нейштадт же мусів вечорами опрацьовувати виїжджені і видобуті за день дані.
Так він прожив декілька діб, не думаючи собі нічого ні про коня свого, ні про рушницю, бо закон гостинности оберігав його, поки він жив у саклі. Нарешті йому вийшла потреба переїхати до другого аулу глибше в гори і вранці він виїхав на ґрунтову дорогу.
Обіруч дороги росли гущі ожиннику, терну, диких слив. У тих гущах було до біса фазанів, але Нейштадтова рушниця була складена і пришвартована до сідла, бо він об’їздив канави і мав у руках мірило та папір для графіків.
Сонце вже вибилося над гори. Це вже був високий Даґестан – снігові верхів’я гір ще тліли одсвітом горяного сходу, але Нейштадт не помічав їх.
Він рівно вдихував сухе, як біле вино, гірське повітря і уткнувши довгого носа в «Довідник іригатора», порівнював дані і вже приблизно накидав схеми кошторисів. Він одкинувся в сідлі назад, а досвідчений кінь сам вибирав для ніг місця, де краще ступити – ступав, як кіт по ґзимсові даху.[134] Ліворуч дороги одкривалася прикра круча, дорога вужчала, стала стежкою, де навіть буйволячі біди [135] могли проїздити тільки мнучи і ламаючи буйні кущі правого боку – Нейштадт це знав і це його не цікавило – він помножав тризначне на тризначне число.