— І це даремно. Життєві обставини зазвичай у кожному житті складаються по-різному. У вас з батьком що сталося?
— Потрапив під вантажівку.
— Ну, а в іншому житті ця вантажівка з вашим батьком не зустрілася б. Або хвилиною раніше проїхала, або пізніше, а то і взагалі ще за місяць до того розбилася б і пішла в металобрухт. Я в минулому житті на Віроньці Корнєєвій одружився, а в цій зустрівся з нею, коли вона вже заміж вийшла і дочку народила.
— Але родимка у неї…
— А родимка, мабуть, виникає з обставин теж капітального плану, хіба що не політичних.
— Пробачте, ми відволіклися. Значить, в особистому плані нікого ні про що не можна попередити, утримати від згубного, запобігти нещастю?
— Марно. Судіть самі. Я попереджаю Федю, чоловіка своєї сестри Серафими, що його уб’ють під Харковом. Що ж йому робити, дезертирувати? Проситися на інший фронт? Пустити собі кулю в лоб на зло пророцтву? Я вже не говорю про те, що він мені, звичайно, не дуже-то вірив. І я вже не говорю про те, що його вбивають під Харковом тільки в останніх п’яти моїх життях, а за двісті років до цього він регулярно помирав зовсім іншою смертю.
— Цей, напевно, тяжкий тягар — безсиле знання.
— Правда. Іноді я відчуваю його як нестерпне. Буває, дуже хочеться померти по-справжньому, як інші…
— Але ж є й радощі у вашому положенні!
— Так, звичайно, і можу завірити, що ніхто з вас не радіє своїм радощам так, як я своїм.
— Якщо можна, розкажіть детально.
— Не буду я детально. Все одно ви не зрозумієте.
— Вино, любов, подорожі?
— Це насолоди, а не радощі. Насолоди у нас з вами одні й ті самі. Радощі різні.
— Скажіть, це не випадково, що ви перед смертю не знищили свій щоденник?
— Ні. І не випадково, як я обставив свою смерть.
— Ви хочете сказати…
— Мій щоденник мав потрапити в руки не до моєї преподобної курки-племінниці, а до слідчого міської прокуратури Варахасія Щ.
— Дякую вам. До зустрічі в нашому наступному житті».
. . . .
— Як це тобі? — вимовив Олексій Т. самовдоволено.
— Надзвичайно нерівний стиль, — відгукнувся Варахасій Щ. — Відразу видно, що не людина писала. Почне так, як слід, а кінчить собачиною. Втім, все ж це голос не хлопчика, але чоловіка. Якби ти частіше…
Бог знає, яку раду збирався дати Варахасій своєму приятелеві, але тут затренькав дверний дзвінок. Варахасій вийшов в передпокій і повернувся, розгортаючи телеграму.
— «Доїхали влаштувалися благополучно, — прочитав він уголос, — цілуємо коханого чоловіка татуся Саша Глаша Даша».
Варахасій солодко позіхнув і потягнувся.
— От і прекрасно, — сказав він. — Ходімо спати. Постелю тобі в кабінеті, не заперечуєш? Славно, усе ж таки, що сьогодні не працювати. І міжсобойчик вийшов на славу, як ти знаходиш?
— На славу, — погодився Олексій.
Він теж солодко позіхнув і раптом закрив рот, стукнувши зубами. Він увесь здригався.
— Знаєш, — вимовив він хрипким шепотом, — як на мене,і так краще до бісів в пекло, ніж назад…
Варахасій промовчав. Можливо, він не розчув.
© СТРУГАЦКИЙ А., СТРУГАЦКИЙ Б. Собрание сочинений в 10 томах. — Том 10. — Донецк.: Сталкер; СПб: Terra Fantastica, 2001. - 752 с.
© HOCHLANDER, переклад з російської, 2017.