А це, на превеликий подив, розговорився, до того ж явно демонстрував своє бажання не минати гострі кути спільної розмови.
Мовивши останні слова, Березовський з докором глянув на Максименка, на що той м'яко усміхнувся і розвів руками, мовляв, вибачайте, коли так зрозуміли наше запрошення на нараду.
— Я теж знайомився з планом капітана Марчука, — продовжив Березовський. — Раціональне зерно в ньому є… Мусимо лише добре продумати деталі і вирішити доцільність засилки одразу десяти міліцейських оперативних працівників у лігво ворога. Можливо, варто доручити виконання цього відповідального і небезпечного завдання одному, але розвіднику з великим професійним досвідом. Скорегувати наші зусилля, щоб спільність наших дій грала на успіх справи. Цим розвідником може бути або оперативний працівник органів держбезпеки, або здібний, досвідчений працівник органів міліції… Честь мундира в даному випадку визначиться результатом розвідницької роботи. Славою, як мовиться, порахуємось згодом…
Начальник обласного управління держбезпеки підполковник Соколов, котрий спізнився на початок наради, маючи невідкладні справи в обкомі партії, схилився до Максименка і прошепотів: «Подобається?» «Дуже», — відповів Максименко. «Мені теж… Думаю взяти його в апарат… Тямущий працівник». «Я б не радив, — заперечив Максименко. — Ген як він докладно розбирається в становищі по району… У нас виробилась досить хибна тенденція: ледь людина виявить свої здібності — мерщій її в область… В глибинах відтак місця оголяються, починай з нуля…» «Ні, таки заберу, — похитав головою Соколов, — хай на місцях виростають місцеві кадри… А то ж як? Людям треба дати можливість для росту, виявляти свої таланти…»
Коли Березовський скінчив, Максименко надав слово капітану Марчуку:
— Сталося так, що ми вже дискутуємо по плану начальника карного розшуку Марчука, — мовив він, — а самого плану ще не чули. Доповідайте!
Капітан Марчук, низенький і опасистий, в доладно підігнаній формі, туго підперезаний поясом з портупеєю, що аж порипувала од найменьшого руху його широких плечей, упевнено підійшов до столу, розіклав папери і дзвінким голосом, в якому чулось ледве не школярське похваляння, почав викладати подробиці своєї ідеї, з якою він докучав Максименку вже кілька місяців, діставши врешті дозвіл на втілення її в життя. «Людей готуйте, — сказав йому Максименко тоді. — Спецпідготовка оперативним працівникам ніколи не зашкодить. Далі видно буде…»
— Місяць тому, — доповідав Марчук, — мною відібрано з оперативних працівників десять найбільш здібних, найсміливіших, найсильніших фізично, найстійкіших морально. Здебільшого це учасники війни, люди, які пройшли велику школу випробування в армійській розвідці. Всі вони володіють говіркою нашої області чи західно-українським діалектом, знають побут і звичаї місцевого населення. Група готується для засилки в націоналістичні загони з метою виявлення бандитських схронів, а також з метою ліквідації керівників націоналістичних боївок… Група нині вивчає досконально бойове самбо, дзю-до, вільну боротьбу, снайперську стрільбу, одне слово, кожен з десяти набуває доскональних навиків і майстерності професіонального розвідника. Водночас провадиться теоретична підготовка по вивченню ідеологічних засад націоналістичного руху, аби в середовищі націоналістів вони вільно почувалися, граючи роль фанатичних прибічників ідей «самостійної України»… Програма підготовки розрахована на три місяці, навесні кожен отримає своє завдання в межах району… Кожен з десяти гіден найліпшої похвали. Гадаю, що після їхнього навіть короткого перебування у ворожому стані ми, діставши потрібну інформацію, дуже швидко матимемо повну картину місцерозташування основних націоналістичних загонів. Проблема глибоко законспірованих схронів перестане існувати, можемо приступати до широких операцій по ліквідації банд, тим більше, що переважна більшість з них буде обезголовлена…
Марчук характеризував кожного з відібраної десятки, уточняв район дій кожного, називав ланцюги зв'язкових, перераховував групи сприяння оперативним працівникам. Що й казати, план був детально продуманий начальником карного розшуку. Максименку він з самого початку видавався надто ідеальним, громіздким, з невиправданим розрахунком на обов'язковий легкий успіх кожного розвідника.
Марчук скінчив свою запальну промову. Говорив він так захоплено, наче справу вже було зроблено, залишалось лиш завтра вирушити громити банди по вказаних маршрутах.