Хрестоматійно відомим став вірш Малишка «Опанас Біда» — про відчайдушно хороброго кулеметника, що на своїй легендарній тачанці мчав, як вихор, фронтами громадянської, наводячи жах на ворога, і несподівано потрапив у полон. Кульмінаційна ситуація небуденна: ворог у своїй злобі хоче повісити його за ноги, Опанас же виявляється безногим. Але не заради ефектного фіналу поет вибудовує такий сюжет. Спираючись на національну^градицію, що йшла від легенди про витязїв-запорожців (традицію, своєрідно використану ще Гоголем), Малишко знімає трагедійність, ситуації прийомом, поширеним .у середньовічній сміховій культурі:
І стоїть та шляхта, розгублена й бліда,
В очі їй сміється Опанас Біда!
і виявляється в цьому сміхові, у глузуванні з ворога, у презирстві до самої смерті.
Трагедійність у творчості Малишка, що притаманна всій радянській літературі, завжди несе життєстверджуюче начало («О кров, пролита нашими людьми, ти напоїла землю недаремно!»). Але печать особистості поета проступає і тут у характерному для нього світлому ліризмі, яким овіяні оповіді про героїв і події минулого.
Важливо відзначити й інше: в революції і громадянській війні поет вбачає найвагоміший історичний акт, що визволив трудящий народ нашої країни від самодержавства, багатовікової класової експлуатації та соціальної несправедливості, і це виповнює його гордістю за новий, соціалістичний лад. Саме в світлі історії, у зіставленні з історією він сприймає в ці роки сучасність,— тільки як виборене нарешті торжество справжньої краси людських відносин і щастя вільної праці,— в цьому особливість його підходу до зображення дійсності у перший, довоєнний період творчості.
Точно вловив загальну тональність поезії Малишка цих років критик В. Іванисенко. «Ранні вірші А. Малишка [...] чарують і приваблюють простотою і безпосередністю світосприймання, світлим і щирим поглядом на життя. Основний мотив його лірики — радісне здивування перед багатством земної і людської краси. І поет немовби поспішає схопити, запам’ятати серцем, передати словом ту красу, нічого не пропустити, взяти в свою поезію все, чим багате життя. Мотив радості
і молодого щастя так і б’є з переповненого серця поета. Прозорі, світлі картини, прості, співучі слова, щирі, непідроблені почуття — такі риси ранньої творчості А. Малишка». І далі: «Поет малює щасливу людину. Щастя її — у відчутті своєї злитності з іншими людьми, з рідною батьківщиною. ї красу земну він оспівує тому, що знає: вона потрібна для людського щастя» 2.
Справді, саме слово щастя стало певним «знаком», під яким розвивалася творчість Малишка тих літ, це слово було мовби камертоном, який визначав тональність його віршів про сучасність, їхню провідну мелодію.
...Розгорнулося щастя Над землею моєю...
(«Пейзаж»)
...Пісня наливається мов колос,
Щастя спіє у моїм саду.
(«Моє майбутнє»)
...Тільки нам все жити, не вмирати,
Зерно сіять, зацвітати знов,
Тільки щастя нам дано багате
2 Іванисенко В. Чарівник поетичного слова — В кн. Андрій Малишко. Зорі світ провіщають.— К., 1969, с. 9.
Ю
То велике щастя наше — мати.
Батьківщина — правда і любові («Батьківщина»)
Тут, звісно, явно простежується і певний психологічний лад, що був заданий нашій літературі в другій половині 30-х років і, як наслідок, той споглядальний оптимізм, який наклав характерний відбиток па творчість багатьох поетів (згадаймо хоча б «Країну Муравію» Олександра Твардовського). Але де була й свідомо сповідувана тоді ідейно-творча настанова самого Малишка — «тільки б пісню вивести високу, як моя родима сторона».
Ця настанова ще виразніше окреслюється в інших рядках:
І я пройду путі до краю,
Красу приймаючи земну,
Пісенне злото відшукаю,
Глухі стежини обмину.
(«Землі великої щедроти»).