– Ку-ку, – долинає від мого годинника.
Перша ночі. Принаймні в Лондоні. А тут, либонь, друга (чи третя?). Це дещо спантеличує. Мабуть, треба його перевести вперед на годину (чи на дві?). Який сенс тягати з собою цю довбану штуку, якщо вона, бля, не те показує?..
Я розумію, що мала б зараз бути десь надворі, прочісувати Piazza di Santa Maria[51]. Ганяти центром Рима, виконуючи власний план. Але я змучена. Вичавлена, мов лимон. Більш ніж виснажена. День вийшов важкий. Навіть два важких дні. Я ще не оговталася після операції. Мені довелося вбити того крадія в Бухаресті. Я зжерла кілограми три сиру з пастою. Я згодом встану і знайду Ніно. Знайду його, перш ніж він знайде мене.
(Я не ледача, я енергозбережна, мов німецький автомобіль.)
Ах, Ніно, я майже відчуваю твій смак. Я знаю, що ти десь тут, неподалік. Нутром це чую…
Я простягаюся на ліжку. Вентилятор працює, просто наді мною, і прохолодний вітерець пестить мою розпашілу шкіру. Я підсмикую сукню, розсуваю ноги. Пальцями проводжу по стегнах. Я й досі без трусиків. Треба б мені купити нові. От аби він був тут, просто отут, просто зараз. Я так хочу його поцілувати. Ох, чого б я лиш не віддала, щоб усістися на його обличчя. Щоб стрибати на ньому до світанку. Я кусала б йому губи до крові. Душу б із нього висмоктала й проковтнула. Я – Ніно. Він – Алві. Ми немов Кеті та Гіткліфф[52]. Хочу, щоб він полював на мене (тільки щоб зрештою я його вбила). Я й досі відчуваю смак того шоколаду, знайденого на моїй подушці. От аби то була кров Ніно.
Чому я так жадаю того, що мене знищує?
Я заплющую очі й зітхаю.
Пальці ковзають моїми грудьми. Я пещу ці м’які кульки, соски в мене тверді, набухлі. Дратівливо стискаю їх пальцями. Спершу трахнула б його, а потім убила б. Ох, чорт, як же гаряче було б. Пальцями погладжую розсунуті губки. Шкіра гладенька й волога. І після кількох доторків заглиблююся всередину. Я хочу. Шалено. Аж до болю. Вигинаю спину, простягаюся. О, так, як добре. Круто. Господи, як я хочу кінчити. Уявляю Ніно глибоко в мені, його великий твердий член, що пульсує, налитий кров’ю. Хочу відчути його пеніс на своїй точці G. І його гаряче дихання на своїй шиї.
«Я й не уявляв, що ти така погана…» – ось що він би мені сказав.
Може, задушити його в ліжку? Обвивши шию самими лиш голими стегнами, наче якась російська дівчина Бонда? Але ж Ніно сильний. Сильніший за мене. Потрібно щось швидке. Швидке й обмірковане. Щось, що точно спрацює. Пальці ковзають іще глибше всередину, я відчуваю, як тану, мов желе. Може, сховати бритву в ліфчику? Я могла б вихопити її й різонути йому горло. Обливаюся гарячим потом. Думки плутаються, розпливаються, оповиті туманом. Я важко дихаю. Мені не вистачає повітря. Мене сповнюють відчуття, бурхливі й кипучі. Де Ніно, коли він так потрібен? Я, чорт забирай, хочу кінчити.
Сідаю в ліжку й озираюся. У голові паморочиться. Мені потрібне щось, що допоможе сягнути межі задоволення. Мій улюблений ділдо, Містер Дік, усе ще в Таорміні. Може, він розплавився в тому полум’ї. Але ж у мене є та новенька електрична зубна щітка. Можливо, вона допоможе? Я зістрибую з ліжка, мчу до ванної. Хапаю та вмикаю її. Вона вібрує, деренчить і гуде, ручка сіпається в мене в руці. Я вловлюю м’ятний запах зубної пасти. Чудово відчуваю, як працюють батарейки. Кидаюсь назад до ліжка, і те «дз-з-з-з-з» розтікається в мене між ніг. О-о-ох, оце свіжість. Електрична. М’ятна. Щетинки шорсткі, але це добре. Алві Найтлі, ти геній.
Я наближаюся, наближаюся до кінця.
Хвилі задоволення
вкривають мене
знову
і
знову.
Перед очима – той чоловік, що лежав мертвий у провулку,
але тепер у нього обличчя Ніно.
Порожні очі.
Придушений крик.
– ТАК. ТАК. Піймався, довбойобе.
Моє тіло напружується й розслабляється, коли я кінчаю, ніби розсипаючись на тисячі дощових крапель.
Я перекочуюсь і вмощуюся зручніше. Я занадто втомлена, щоб чистити зуби (до того ж я знаю, де ця зубна щітка побувала). Заплющую очі та позіхаю. Я саме засинаю, коли чую якийсь брязкіт. Схожий на звук, із яким зачиняється вікно. Скрип іржавої завіси. Я сідаю в ліжку та вмикаю світло. Серце в мене шалено калатає. Що за блядство? Я на п’ятому поверсі. Ніхто сюди не зможе долізти. Чи, може, тут є пожежна драбина? Це що, той спокусливий офіціант повернувся? Чи це… може це бути Ніно? Бля, от лайно. Господи, будь ласка, я не хочу вмирати. У мене досі немає зброї. Мені потрібно щось знайти, і поскоріше. Я скидаю ковдру й зіскакую з ліжка. Мчу до передпокою. Вікно відчинене. Я зачиняю його. Не круто. Я біжу крізь темряву.