– Хто це? – запитую я, вказуючи на тату, набите кольоровими чорнилами на чиїйсь спині. Це жінка з широко усміхненими багряними губами, прямим білявим чубчиком і бірюзовими очима. Вона дуже зваблива, в мереживному ліфчику. Може бути чиєюсь дівчиною.
– О, – всміхається вона. – Це Чиччоліна. Вона дуже відома в Італії. Ну, Чиччоліна – це її сценічний псевдонім.
– Псевдонім? А хто вона? Співачка чи щось таке?
– Ні, ні, вона політик.
– Ой. Он як. Зрозуміло.
– У дев’яностих роках вона була депутатом. А ще раніше – порнозіркою.
– Порнозіркою?
– Угу. Вона знялася в неймовірній кількості порнофільмів.
Я знову розглядаю жінку на фото.
– У неї просто величезні груди.
– А у вашій країні є екзотичні актори при владі?
Я думаю про Майкла Ґоува[72] й Бориса Джонсона[73].
– Як на мене, немає, але, знаєте, всяке може бути. (Не хотіла б я побачити такий фільм. Сподіваюся, не натраплю на нього на «Юпорн».)
– Отож, що б ви хотіли набити? – запитує вона. Вона бере тату-машинку та всміхається.
– Я думаю, «СМЕРТЬ НІНО» на сідниці. Заголовними літерами. Великим чорним шрифтом.
– Добре. Звісно.
– Круто.
– Чудовий вибір.
– Справді?
– О, так, це популярний мотив.
Я лягаю на живіт на маленьке ліжечко і стягую штани.
– Дійсно? «Смерть Ніно»? – перепитую я.
– О так, ми отримуємо дуже багато таких замовлень. «Смерть Дорі», «Смерть Марліну», «Смерть містерові Скату»… Аж дивно, – каже вона. – А тепер не рухайтесь. Боляче не буде.
Коли вона вмикає машинку, лунає пронизливе дзижчання, таке, як у електродриля.
«Дзззз».
– Ой.
– Вам слід припинити рухатися. Лежіть спокійно.
– О Господи мій Боже, це до біса боляче.
– Я ще навіть не почала.
– Ну ти й тютя, – каже Бет.
– У вас є горілка чи кетамін?
Вона повертається й порпається в шафі. Витягає напівповну пляшку червоного вина.
– Можете випити «Вальполічелли».
Вона відкорковує його. На пляшці гвинтова кришечка.
Я відпиваю просто з пляшки. На смак вино нагадує ліки та сливи. Хиляю ще і збираю всі сили, стискаючи пальці в кулаки. Вона знову вмикає машинку.
«Дзззз».
– Ой. ОЙ.
– Я ще навіть «С» не закінчила.
– Ні. Все гаразд. Можете зупинитися на цьому.
– Ви хочете, щоб у вас на сідниці була набита лише літера «С»?
– Так, це круто. Саме так, мені подобається. «С» означає «собака». Я люблю собак.
Я встаю з ліжка й підходжу до дзеркала. Повертаюсь і розглядаю свою дупу. «С» на лівій сідниці здається червоною, сирою й незавершеною.
– Це справді має до біса дурнуватий вигляд, – говорить моя сестра в мене в голові.
– Добре. Гаразд. Віддайте мені вино. Можете набити решту. Але обережно.
Що то за фрики, яким подобається задоволення й біль? Любителі бондажу. Садомазохісти. (Я не Анастейша Стіл, я б сказала Крістіану[74], куди йому запхати його інтереси.) Як ті дівчата підсідають на пірсинг? Татуювання по всій шкірі? Мені таке точно не загрожує. Я була б найгіршою мазохісткою в світі. Мені більше подобається завдавати болю.
– І поскоріше, – додаю я. – На максимальній швидкості.
Я хапаюся за край ліжка та впиваюся нігтями в матрац. Чується дзижчання, машинка починає працювати, мов пришелепкувата бормашина.
«Дзззз».
– Ой.
– Ви хочете, щоб я зупинилася?
– Ні, продовжуйте.
Я відпиваю ще вина. Трохи витікає в мене з носа. Очі печуть і сльозяться.
«Дзззз».
– Ой.
«Дзззз».
– Ой.
(Це триває певний час.)
Відчуття таке, ніби на мене напали позичайки, ельфи чи ліліпути. Армія крихітних розлючених чоловічків, кожен з яких озброєний гострим ножем. Я з радістю набила б Ніно татуювання «ГІВНЮК» на пиці, а потім розмалювала б кожен дюйм його шкіри тисячами беззмістовних цяток. Так. Так, це було б весело. Я винайшла новий спосіб катування. Треба подзвонити адвокату, запатентувати його та йти на телешоу «Лігво дракона». (Дебора[75] від такого отетеріла б.) Я могла б працювати в таборі Ґуантанамо.
75
Дебора Міден – англійська бізнесвумен, відома також виступами в телешоу Dragons’ Den («Лігво дракона»), де учасники мають можливість втілити в життя свою бізнес-ідею.