На ній чорні круглі окуляри-авіатори зі срібною оправою. На логотипі збоку напис «Булґарі». Я бачу в лінзах власне відображення. Наступне, що помічаю, – її губи. Я не знаю чому, але мене до них просто притягує. Вони заворожують. Гіпнотизують. Круглі, повні, з легким блиском, вони нагадують трояндовий бутон. Вона затискає між них соломинку, п’є щось типу газованої води чи, може, горілки з тоніком. Хоч що б це було, я теж це хочу. Я хочу бути схожою на неї.
Вона всім тілом притискається до мене, пробираючись ближче до бару. Парфумована вода унісекс: легкий аромат «Кальвін Кляйн Ван». Волосся в неї довге, аж до талії. Воно коливається чорною атласною хвилею, блискуче, мов екран айфона. Жінка кладе руки на стійку та крутить у пальцях тонке срібне кільце. Воно на великому пальці – не обручка, тож не схоже, що вона заміжня. У неї короткі чисті нігті без жодного лаку. Двадцять сережок у лівому вусі. І жодної – у правому.
– Привіт, я Дощ, – каже вона.
– Дощ? – перепитую я.
– Саме так. Тобі що, не подобається?
Я заплющую очі й зітхаю. Пригадую дощ, що крапав на моє обличчя, коли я вбила того чоловіка в Румунії. Він був такий прохолодний, такий освіжний на моїй гарячій шкірі. Я пам’ятаю те відчуття, коли останнього разу кінчала, розливаючись, неначе дощем.
– Ні, мені подобається дощ. Твоє ім’я – просто вогонь. Це якесь скорочення?
– Типу?
– Хтозна. – Я насуплююся. – Типу Дощинка?
О Боже мій. Алві, просто припини.
– Ні. Це просто Дощ, типу дощ.
– Круте ім’я, – кажу я.
– У тебе просто чарівний акцент. Ти з Британії? – питає вона.
– Так. Ні. Можливо, – відповідаю я.
Здається, в неї американський акцент, але може бути й канадський. Нам доводиться перекрикувати музику. Ми скоріше читаємо по губах. Чи це я просто витріщаюся на її рот? Я страшенно хочу її поцілувати.
Що?
Є в ній якийсь магнетизм…
– Мене звати Бейонсе, – кажу я.
– Можна купити тобі напій?
Вона зсуває окуляри на волосся, і стає видно світлі-світлі блакитні очі. Я важко ковтаю. Вона без макіяжу. Він їй не потрібен. Я хочу торкнутися до її обличчя.
– Я питиму те, що й ти, – кажу я.
Мене ще ніколи дівчата не частували напоями.
– Дві горілки-тонік, – каже вона бармену. – Grazie[76], Марко.
– Prego[77]. – Він зиркає на мене й моргає. Знову. Може, в нього просто тік?
Я ревную. Звідки вона знає цього хлопця? Вона спить із барменом?
– Отож…
Дощ скидає свою джинсівку та складає її на барну стійку. На ній простий топ з V-подібним вирізом. Соски просвічують крізь тонку білу бавовну.
Я теж знімаю куртку. Тут раптом стало надто спекотно.
Вона всміхається мені, тож я всміхаюсь у відповідь. Через щілинку між передніми зубами вона трохи скидається на француженку. Чорт, це так мило. Вона до одуру спокуслива. Якби вона була хлопцем, то, либонь, я стала б несамовитою переслідувачкою.
– Мені так сподобалися ті твої прийоми, у бійці, – кажу я. – Це було просто крутезно.
– Справді? Можу тебе навчити, якщо схочеш.
Я киваю:
– Це було б просто супер. Я тренуюся, хочу стати гуру бойових мистецтв… Що той хлопець тобі зробив?
– Ущипнув мене за дупу, – пояснює вона. – Ти часто тут буваєш?
Я дивлюся на Дощ. Яка їй різниця? Вона зорить на мене, повільно блимаючи.
– Я… Ну… – Я не можу знайти слів. У неї гарні губи. Я про це говорила?
Бармен ставить перед нами два однакові напої. Я повільно смокчу через соломинку. Гірко. Кислувато. Щонайменше два шоти горілки. Хотіла б я, щоб їх було три або чотири.
– Що ти запитувала, повтори?
– Ти часто тут буваєш?
О, це легко.
– Та, власне, я тут уперше. Я сюди приїхала у відпустку. – Типу.
– То що ти робиш, коли не зависаєш по барах? – Вона пальцями ковзає по склянці вгору і вниз, витираючи її спітнілий бік. Яка їй різниця? Вона хоче заморочити мене? Чи просто товариська?
– Власне, моя робота дуже секретна. Мені заборонено про неї говорити.
Краще не буду бовкати зайвого. Я ж під прикриттям.
– Цікаво, – говорить вона. – Ти не з тих мафіозних шісток? Тут їх забагато лазить. Це місце, де вони зависають.
Я нічого не говорю.
Дощ кладе руку на мою й не прибирає її. Що за бля? Гладить мій палець своїм, довгим і тонким, як у піаністки (це слово трохи схоже на «пеніс»). Я важко ковтаю. Тягнуся по горішки. Запихаю їх до рота.
Дощ смокче напій через свою чорну соломинку. Цокоче льодом у склянці. Цей звук невимовно сексуальний. Вона дивиться на мене крізь вії. Погляд у неї глибокий. Пронизливий.