– Ку-ку, – каже моя зозуля.
– Що це?
– Та нічого. Просто мій годинник. – Я відкриваю перед нею свою сумочку.
– Ах, який гарненький. Мені подобається.
– То чим ти займаєшся? – запитую я у відповідь, просто щоб щось сказати.
– Торгівлею.
– Це круто. А чим торгуєш?
– О, це дуже секретно.
Що ж, справедливо, як на мене.
Вона торкається до свого підтягнутого, плаского живота. Може, в неї там свербить? Тканина її топа підтягується, відкриваючи пірсинг у пупку. Тонке срібне кільце з двома кульками. Цікаво, що ще в неї проколоте.
Я беру горішки та з усіх сил вгризаюся в них, уявляючи, що це яйця Ніно.
Вона підфарбовується блиском із шимером, і губи в неї починають просто сяяти.
Я облизую сіль із пальців.
– То звідки ти, Бейонсе?
Краще про всяк випадок зберігати анонімність. Я нічогісінько про неї не знаю. З того, що мені відомо, вона може бути з поліції. Що, як вона коп під прикриттям?
– Гм, з Арчвею, – кажу я.
От бля.
– Я не знаю, де це.
Ну й чудово.
– А ти звідки?
– З Чикаго.
– О. Я знаю, де це.
Я далі хрумкаю горішками. Попиваю свій напій. Лід уже розтанув. Соломинка сьорбає залишками на дні склянки. Я не відмовилася б іще від одного. Дощ кладе руку мені на талію. Її кобальтові очі блимають, мов вогонь. (Моя запальничка горить синім.)
– Мені так подобається, як вони подають цей арахіс – підсмажують його з дрібнесенькою дрібкою васабі…
Дощ нахиляється й кусає губу. Я відчуваю її тепле дихання на моїй щоці. Вона кладе руку мені на шию й нахиляє мене до себе.
– Хочеш поїхати до мене додому? – пропонує вона. – Я могла б тебе навчити кількох прийомів.
Це ж усього лиш одна ніч… Знайду Ніно завтра…
– Добре. Так, звісно. Ходімо.
Ми вмостилися на задньому сидінні таксі. Це сріблястий «пріус». Водій поглядає на нас у дзеркало заднього огляду. Покидьок недоумкуватий, він так у щось вріжеться. Він же взагалі не дивиться, куди їде.
– Гей! На дорогу дивись, довбойобе.
Я розумію, що таке зазвичай я говорю, але цього разу це Дощ вигукнула.
По радіо грає італійський реп. Я вирізняю кілька слів: «fica»[78], «cazzo»[79], «vaffanculo»[80]. Я хочу підспівувати, але Дощ сидить у мене на колінах, рука її обмацує спереду мій шкіряний топ, а її язик глибоко в мене в роті.
У неї в язику кільце, якого я не помітила. О Господи, як це звабливо. Ця крихітка крутіша за крутість. Мій язик обмацує ту срібну прикрасу: назад, вперед і навколо, знову й знову. Вона гладенька, кругла, дрібнесенька й бездоганна. Смакує мов горілка з лимоном. Здається, я закохуюся. Я глибоко вдихаю та відкидаюся назад. Це вперше я поцілувала дівчину, але все як у пісні Кеті Перрі. Ну, розумієте, мені це сподобалося.
Дощ дивиться мені в очі та всміхається. Зіниці в неї розширені. Вона викидає свою жуйку з вікна, потім нахиляється, щоб поцілувати мене. Я відчуваю її м’які губи на своїх. Її язик ковзає всередину. Я пещу її волосся, прохолодне й шовковисте. Мені подобається її смак. Її запах. Вона настільки відрізняється від Ніно… краще цілується, та й людина краща (хоча це не складно: він хуйло).
Потім Дощ відсувається. Наближає обличчя до моїх грудей. Я різко зітхаю. Моє тіло напружується. Вона розстібає ґудзики мого топа.
Я кажу в її волосся:
– То нам знадобиться щось типу страпона?
Стули пельку, Алві, не джергочи дурниць.
– Ні. Не знадобиться. Ось побачиш.
Вона стягає ліфчик із моїх грудей і бере до рота мій сосок. Я шкірою відчуваю тепло її губ. Заплющую очі й зітхаю. Моя голова відкидається на підголівник. Вона проводить рукою по моєму стегну та соває її всередину моїх штанів. Ох ти ж Господи-Боже. Я гладжу її спину. Шкіра в неї м’яка. Я намацую її тонюсіньку талію.
– У тебе дивовижне тіло, – кажу я.
– У тебе також, – відповідає вона.
Я течу. Мій гарячий клітор пульсує. Я відчуваю справжню пожежу між ніг. Її пальці ковзають у мої трусики.
– Приїхали, – каже таксист.
Я дивлюсь, як Дощ наливає на дно яскраво-зеленого лікеру. На етикетці пляшки написано: «La Fée Absinthe Parisienne». Вона бере срібну ложечку для абсенту та шматочок темно-коричневого цукру, наливає напій на цей кубик і підпалює його сірником. Пахне горілою сіркою. Солодким анісом. Цукор карамелізується, золоте полум’я мерехтить жовтим кольором. Розтоплений цукор крапає, крапає, крапає через отвір у ложці в підставлену склянку. Вона додає трохи води. Кілька кубиків льоду. Я дивлюся, як вона мішає. Тонке зап’ястя. Стрункі пальці. Вона простягає мені мій напій, і ми чаркуємося.