У саду кричить сова. Це добрий знак чи поганий? Гм. Не пам’ятаю.
– Знаєш, – каже Ніно, сідаючи й дивлячись мені прямо в очі. – Мені зазвичай не подобаються британці. – Він запалює червону «Мальборо», потім передає її мені.
– Чому? – питаю я й затягуюся. – Що не так з британцями? Я ж тобі подобаюся.
– Мого тата вбив англієць.
– Ой. Он як. От гівно.
– Енцо, так його звали.
Починається. Де скрипка? Настав час жалісливих історій.
Я передаю «Мальборо» назад, засовую її йому в губи.
– Мені було чотирнадцять, коли він загинув.
– Я думаю, мій тато також може бути мертвим, – кажу я, – але я не знаю…
Він хитає головою й дивиться на мене.
– Я знаю, – говорить він. – Я бачив це.
Очі в нього широко розкриті. Він, здається, зляканий. Охоплений жахом. Розповім йому про свого батька згодом.
– Тата наїбав англієць. Він ризикував усім для цієї угоди. З витворами мистецтва. Достобіса грандіозної. Вона мала змінити наше життя назавжди. Це було краще, ніж виграти в лотерею.
Він розлючено затягується цигаркою, потім повертається та розглядає підлогу.
– Це був шанс кинути цей острів, почати нове життя в Америці. Для мене, моєї матері, трьох моїх молодших сестер. Я пам’ятаю, як одного вечора тато прийшов додому та поцілував мою маму. – Очі Ніно втуплюються в мої. У них ніби вогонь палахкотить. – Я ніколи не бачив, щоб вони так цілувалися. Це закарбувалося мені в пам’яті.
Цікаво, чи буде він іще в мене лизати. Це було більш ніж круто.
– Він знайшов покупця на вкрадену картину – «Розп’яття» Антонелло да Мессіни.
Він дивиться на мене. Я спантеличено кліпаю у відповідь.
– Я не знаю, хто це, – кажу я. – Я лише британців знаю.
– Да Мессіна був сицилійським художником епохи Відродження. Він першим представив олійний живопис в Італії. Був дуже впливовим.
Я киваю.
– Звучить як справді вартісна угода. Либонь, це дуже дорого.
Ніно на порох розчавлює свій недопалок, ніби то й є той англійський хлопець.
– Покупець узяв картину і вшився. Кинувши тата з кулею в плечі. Ані картини, ані грошей, ані niente[84]…
Мені сподобалося, як він відтрахав мене в дупу. Це було справжнє відкриття.
– Наступного дня я його знайшов…
– Кого де знайшов?
– …Він висів на лимонному дереві в глибині нашого саду.
– Боже мій. От хуйня, – кажу я.
– У нього на шиї був його шкіряний ремінь. У нього, бля, стояк був.
– Що?
– Він щойно, щойнісінько помер, – пояснює Ніно. – Якусь мить тому наклав на себе руки. Якби я з’явився на кілька хвилин раніше, я міг би його врятувати. Я міг би…
– Це не твоя провина, – кажу я.
Я розминаю його шию. Вона напружена.
– Я мав турбуватися про своїх молодших сестер. У моєї матері було розбите серце. Тож я приєднався до коза ностра, до сімейного бізнесу.
Я захлинаюсь.
– Тобі було чотирнадцять, коли ти почав убивати? – Я відчуваю укол заздрості. Я в тому віці лише білок убивала. Білок і тамагочі.
Він дивиться на мене, і здається, що на плечі йому тисне увесь світ.
– Sì. Чотирнадцять, – говорить він. – Я був разом із Доменіко. Йому було лише одинадцять.
Я руками обіймаю його за шию і обличчям притискаюся до його грудей.
– Мені дуже, дуже шкода, Ніно.
– Ти ж у цьому не винна, Бетто. – Ніно тягнеться рукою до мого обличчя. Бере мене за підборіддя. Я відчуваю, як теплі пальці пестять мою щоку. – Я цього ніколи нікому не розповідав…
Я вдихаю запах його шкіри. Заплющую очі. Чую, як б’ється в нього серце. Я ніколи ще не була настільки близька до жодної людини у світі. Я хочу розповісти йому про наболіле. Хочу розділити цю мить. Сказати йому все. Про мого тата і як він пішов. Про все те гівно, яке завжди від усіх приховуєш. Я хочу сказати йому своє справжнє ім’я… але я не хочу його втратити.
Четвер, 3 вересня 2015 року
Трастевере, Рим, Італія
Схід сонця. Рожеве небо. Усі птахи щойно прокинулися. Над моєю головою кружляє величезна чорна хмара шпаків, закручуючись спіраллю численної зграї. Ці довбані птахи скрізь. У мене на обличчі та у волоссі. Я застрягла посеред фільму Гічкока.
ЦІВ-ЦІВ-ЦІВ-ЦІВ-ЦІВ.
Холодне ранкове повітря сповнює звук, подібний до голосу моєї матері – жахливий, відьомський. Він значно гірший від усього, що мені доводилося чути за все життя. Голосний, пронизливий і зловісний.