Я кручуся навколо своєї осі, як дервіш.
– ААААААААААААААААААААААРРРРРРРРРРРР.
Я проштовхуюся крізь двері. Це якесь типу чудо? Я впевнена, що його там раніше не було. Він з’явився ніби чарами. Присягаюся, я прийму католицтво. Це лайно справді працює. Це моє одкровення. Я озираю круглу площу внизу. Отам. Он, біля того фонтана? Я мчу залюдненою площею, зиґзаґами, мов оса восени. Повірити не можу, що Бог відповів на мої молитви. Не слід було мені в Ньому сумніватися.
Хлопець у чорній шкіряній куртці…
Я кваплюся до нього.
Це не він.
Але… О Господи, куди він подівся?
– Ніно? – кажу я.
Я стою посеред площі, але я його не бачу. Він зник. Він справді тут був? Чи це мені примарилося через стреси та недосипання? Це був мій колишній? Чи я з’їжджаю з глузду?
Я несамовито верещу:
– З МЕНЕ ДОСИТЬ.
Наступного разу я до нього дістануся. Дістануся. Я…
Я падаю на плитку, впускаючи голову на руки.
Господи, ну що я за нетяма!
Ку-ку. Ку-ку.
– З вами все гаразд, любенька? – Я підводжу погляд і бачу черницю. – Ви пережили релігійне одкровення?
– Так. Так. Я в екстазі.
– Це звична справа.
Трастевере, Рим, Італія
– Як, у біса, ви сюди потрапили?
Гангстери в моїй квартирі. Сидять у моїй вітальні, ріжуться в карти та п’ють італійське пиво.
– Елізабет, двері були відчинені.
– Ні, не були.
Доменіко стенає плечима.
– Хай там як, – кажу я. – Я не працюю з Ніно.
Він підводить очі та пильно вдивляється в мене.
– Послухай, – кажу я. – Я бажаю його смерті. Так само, як і ти. Бачиш?
Я показую йому татуювання на моїй сідниці.
– «Смерть Немо»? – перепитує Доменіко.
– Так. Ну, вкралася невеличка помилка. Я тобі клянуся, ми в одній команді.
Я оглядаю свою вітальню. Порожні пляшки з-під «Настро Адзурро». У попільничці повно сигаретних недопалків. Схоже, вони тут довгенько пробули. Гадаю, чекали на мене.
– Я бачила Ніно у Ватикані.
Доменіко хмуриться.
– Ти впевнена, що це був саме він?
– Так, думаю, так. Але взагалі-то ні. Я не впевнена. Може бути, що й він.
Доменіко повертається до картярської гри.
– Scopa[104], – каже він.
Він виграв.
– Я хочу познайомитися з цим Динамітом. – Трясця з ним, може, ми могли б піти до нього разом.
Доменіко киває:
– Sì.
Я помічаю вазу високих червоних троянд, що стоять на журнальному столику. Раніше їх там точно не було. О Боже. Що це означає?
– Доменіко, ти купив мені квіти?
Доменіко дивиться на букет троянд.
– Ні, з якої б це радості?
– Я й гадки не маю.
Я зиркаю на Ріккардо та Джузеппе. Незворушні обличчя. Це не вони.
– Бля… Схоже, що тут був Ніно. Доменіко, двері справді були відчинені?
– Я ж сказав.
Я зазираю у вазу, шукаю записку чи листівку, але нічого такого немає. Троянди. Червоні троянди, знову, як у «Рітці».
– Ці квіти, я знаю. Вони від нього.
Оооой, Божечки. Це справді мило…
Ні, Алві, не ведися на це. Це тільки тому, що він почувається винним.
І правильно. Хуйло.
Або – знаючи його, це більш імовірно – він мені їх надіслав як погрозу? Я розглядаю багряні квіти. Шипи на стеблах здаються справді гострими.
Доменіко хитає своєю потворною головою.
– Чого б Ніно купував тобі квіти?
– Я ж тобі вже казала. Він закоханий… Гадство, це значить, що він знає, де я живу. – Він за мною стежив? Чи відстежував мій телефон? Але це неможливо. – Що, як він і досі тут?
Доменіко хиляє решту свого пива і з грюкотом ставить пляшку на стіл. Ріккардо та Джузеппе перезираються.
Я кажу:
– Нам треба обшукати квартиру.
Доменіко витягає пістолета, і я йду одразу за ним. Я готова застосувати свій убивчий прийом. Заряджу йому коліном по яйцях. Ми вриваємося з вітальні у спальню. От якби пістолет Доменіко був у мене. Ми перевіряємо кухню, ванну, кабінет. Його немає в гостьовій кімнаті та в жодній шафі. Він не ховається ані на горищі, ані під ліжком. Ми обшукуємо квартиру згори донизу.
– Трясця, його тут немає.
– Minchia, – каже Доменіко.
– Stronzo, – кажу я.
Доменіко знову сідає. Я хитаю головою й зітхаю. Почуваюся бруднішою за бруд. Уся липка. Підкопчена тією лісовою пожежею, і все волосся досі замащене «Дюрекс Плей».
– Я йду в душ, – кажу я. – А потім забираймося звідси.
Я заходжу до вітальні у своїх двох шарах шкіри. Я помита. Одягнена. Готова діяти. Я заряджена. З мене аж б’є енергія. Гангстери ледарюють на канапі.