Що, коли ми всі працюватимемо разом? Копи можуть допомогти мені знайти його (і вбити). Мені потрібно завоювати диснеївського принца та запевнити його, що я можу допомогти. Але як мені зробити його своїм прибічником? Що я можу зробити, щоб переконати його?
Потурбуюся про це пізніше.
А спершу – знаряддя вбивства.
Я визираю в коридор перед камерою, але нікого не бачу. Стягаю штани та стринги, щоб витягти гранату. Кусаю губу. Пальці сіпаються. Треба все зробити як слід… Поволі, обережно я лізу пальцями всередину…
– Ти зараз вибухнеш, – говорить Бет.
І я до всрачки лякаюся.
БОЖЕ МІЙ.
ПРО ЩО, В БІСА, Я ДУМАЛА?
У МЕНЕ БОМБА В ПИЗДІ.
Де чека?
Я зараз помру.
Я соваю пальці глибше й глибше, але не схоже, щоб я її схопила.
Навряд чи в мене вийде її дістати.
Вона застрягла.
Застрягла.
Застрягла.
– Блядський Ніно, блядське БЛЯДСТВО.
Я глибоко дихаю. Вдих, видих, вдих, видих. Повітря виходить із мене з тонким писком. Я схожа на морську свинку-астматика. Мені потрібен коричневий паперовий мішок, щоб у нього подихати. Якийсь газ із повітрям чи щось таке… Мені потрібно, щоб у мене в піхві не було застряглої бомби. Що я, в біса, виробляю?
Я лягаю на бік у позу ембріона на холодну тверду бетонну підлогу.
Ну ж бо, Алві. Якого біса? Ти не можеш просто кинути її там.
– Це найкращий день мого життя.
– Іди на хуй, Бет. Ти мертва.
Я глибоко вдихаю та лізу руками між ніг. Дістаю трохи далі. Але я не знаю, за що можна тягти. Один хибний рух, і ця штука вибухне… Не можу схопити її пальцями за боки. О Господи, я здаюсь. Мені ніяк її не витягти. Це довбана маячня. Доведеться мені піти в лікарню й там усе розповісти. Але як я, в біса, це поясню? Я глибоко зітхаю. Ну ж бо. Усе гаразд, вони все це вже бачили. Люди щодня звертаються по термінову лікарську допомогу через різні сторонні об’єкти, що встромилися в різні отвори тіла: скляні пляшки, аерозольні балончики, бляшанки з-під пива та хом’яки. Я колись читала про чоловіка з Китаю, у якого вугор у дупі застряг. Вугор був живий і порізав його всередині на клаптики. Ручна граната? Дрібниці. Вони й оком не кліпнуть. Я впевнена, що вони таке бачать весь час. Але коли вони її витягнуть, що далі? «Ось в чім клопіт»[130]. Мені настане гаплик за незаконне володіння зброєю. Спершу пістолет, а потім бомба. Ні-ні-ні, це просто самогубство. Мені потрібен інший план.
Ну ж бо, Алві, думай, думай, думай. Де твій поетичний геній? Треба мислити нестандартно. У мене взагалі неправильний підхід до цього. Мені не тягти треба. Я знаю, мені треба штовхати. Я ще раз зиркаю в коридор, озираюся в обидва боки, ліворуч і праворуч, але все чисто. Добре. Зробімо це. Народимо малятко-бомбочку. Я присідаю якомога нижче, так низько, як лише можу, і тужуся, тужуся, тужуся, тужуся, тужуся. Я витискаю гранату вниз, вниз, вниз (добре, що в мене міцні інтимні м’язи). Я відчуваю, як вона опускається моєю піхвою та випадає мені на долоню. Ха-ха. Це взагалі-то виявилося дуже просто. (До чого була вся та метушня?) Мені не знадобилася епідуралка чи кесарів розтин, як Бет. Я розглядаю гранату в себе на долоні. Це крутіше за тенісний м’ячик. Я могла б виступати в Бангкоку із власним шоу. Витираю вибухівку об простирадло, потім запихаю її в кишеню куртки. Хух, ледве обійшлося. Усе могло обернутися просто мерзотно. Але ні, все пройшло добре. Я професіоналка…
Чоловічий голос.
– Синьйорина Найтлі?
– Так. Що таке? Ви мене відпускаєте?
– Комісар хотів би вас бачити. Будь ласка, ходімо зі мною.
Охоронець відмикає металеві ворота. Я помічаю, що в нього моя сумочка. Ага, це добре. Вони повертають мої речі. Вони, напевно, от-от випустять мене. Я беру її в нього та вішаю собі на плече.
– Можна зайти до туалету? – питаю я. – Той, що там, непристойно брудний.
– Звичайно. Будь ласка, йдіть за мною.
Замкнувшись у вбиральні, я знаходжу таблетки, заникані в моєму гаманці, й розглядаю написи: подвійна сила. Вичавлюю з пластику одну погану дівчинку. Потім ще одну. І ще. Срібляста фольга шарудить і тріскотить. Вони тихо вистрибують мені на долоню. Вони крихітні, не більші за голівку шпильки, гарненькі, схожі на дрібні діамантики. Але я знаю, що розмір може бути оманливим (не тоді, коли йдеться про член або ділдо, а з іншими штуками, такими як наркотики). У цих пігулках криється величезна сила. Я лизькаю одну синю таблетку – треба перевірити, яка вона на смак. Не хочу, щоб він помітив, що я їх йому підкинула. Диснеївському принцові таке не сподобається. Оболонка гірка. Кисла, як лимон. Терпка, як екстазі. Потрібно підмішувати їх до чогось солодкого, інакше він одразу помітить.