Алессандро опускає погляд на свій захаращений стіл і шарудить якимись паперами. Я зиркаю на годинник. Кожна секунда має значення. Ніно може зараз вшиватися з міста або взагалі мчати з Італії. Я знаю, що в нього є фальшивий паспорт… гроші… довбані мотиви. Почекаю ще хвилину, а потім перейду до рішучих дій. Але іноді поліцейські бувають дуже офіційні. Правильні. Неприступні. Професіональні. Відмовляються поділяти ліжко з підозрюваними або швиденько трахатися зі свідками. Я розумію, розумію. Це Італія, а не Велика Британія. Навряд чи тут діють ті самі правила. Такі, як в ЄС чи ще десь. Більшість поліцейських корумповані. Вони легко збуджуються. Вони невситимі. Але все ж є ризик: повноцінний секс у власному кабінеті? Можливо, це й не спрацює.
Алві. Припини. Не можна тобі так думати.
– Це нізащо не спрацює, – говорить Бет.
Чи думаєш ти, що зможеш, чи думаєш, що не зможеш, – ти завжди думаєш правильно. Хто це сказав? Якщо ти можеш мріяти про це, ти можеш і зробити це. Усяка така хуйня. Але це правда.
Я почуваюся вологою, збудженою. Моїм тілом угору та вниз прокочуються жаркі хвилі. Щоки в мене палають. Між ніг мокро. Я кручуся на своєму стільці.
Алессандро знімає піджака та вішає його на гачок біля дверей. Послаблює краватку й також стягає. Я хочу, щоб він скинув іще щось. Я чудово бачу, як йому тисне під тією щільною приталеною сорочкою. Він іде назад до столу, але раптом зупиняється і вклякає. На його обличчі вираз паніки. Я зиркаю йому між ніг, і – юхуу – так! Спрацювало. Мій божевільний план. Схоже на неслабий стояк, але краще один раз відчути, ніж сто разів побачити, і я не можу дочекатися, щоб його роздягнути.
Я кручуся на своєму верткому офісному стільці та жадібно на нього дивлюся. Накручую на палець пасмо волосся і вмикаю свою внутрішню Меґан (Фокс). Уперед, Алві. Ти – зірка.
– Мені з вами так спокійно, Алессандро. Ви такий великий, сильний, вродливий чоловік… Я знаю, що ви ніколи не завдасте мені шкоди, як Ніно. Ви можете бути моїм героєм.
Обличчя Алессандро яскраво спалахує. Я нахиляюся до нього на своєму стільці.
– Я, гмм, я… – Він заїкається. Затинається. – Un momento. Будь ласка.
Він повертається, біжить до дверей і сіпає за ручку, але їх замкнено. І це дає мені коротесеньку, але таку потрібну мить.
Я підхоплюся та йду за ним. Це мій шанс. Не можна його відпускати.
Я застрибую йому на спину, ніби хочу покататися, й ногами обхоплюю його за талію.
– Ні. Не йди. Я так шалено тебе хочу. Я від тебе божеволію. З першої ж миті, коли я тебе побачила… – (Сьогодні вранці, коли він мене заарештував.) – Ти єдине, про що я можу думати…
– Алві? – каже він. – Che cazzo…
– Візьми мене зараз або втратиш назавжди.
Він непевно крокує назад до кабінету, і ми валимося на його дерев’яний стіл. Його талія затиснута між моїми ногами. Я його не відпускаю.
Я обертаю його й цілую.
– Алві?
– Алессандро, scopami[133].
Я стягаю топ. Ліфчик. Однією рукою розстібаю йому ширіньку. А другою стискаю його сідницю. Він стогне і притискається до мене. Він уже на все згоден. Я знову цілую його, щоб не дати йому заговорити, подумати чи вшитися. Я хапаю його член і витягаю з трусів-боксерів.
– Ммм, Алессандро, – кажу я. – Ти такий спокусливий.
Добре, що я з’ясувала, як його звати. У такі моменти краще звертатися на ім’я. Бо на прізвище якось це надто офіційно виходить.
Я залишаю його сидіти на столі й навколішки опускаюся перед ним на підлогу. Беру його член до рота. Він пульсує, великий і гарячий. Я облизую його вздовж, вгору і вниз. Чую смак гелю для душу з чайним деревом. Опускаю голову так низько, як тільки можу, і відчуваю його далеко в глибині горла. Язиком облизую кінчик, по колу. Пещу його гарненькі яєчка.
Я відхиляюся і встаю. Знімаю шкіряні штани. Скидаю крихітні стринги й дивлюся йому в очі.
– Ось як ми вчинимо…
Я оголена сідаю на його стіл і розсуваю ноги.
– Ви відведете мене до Ніно. Мені знадобляться п’ять хвилин наодинці з ним.