– Ого. Що це за місце?
– Це готель, – каже він.
– О Боже мій, він дивовижний, – кажу я, заходячи у ворота.
– Я знаю. Спробуй не висадити його в повітря.
Старовинні ліхтарі осяюють сад золотаво-жовтим світлом. Височіють пальми, і від них на галявину падають химерні тіні. В’ється плющ, вкриваючи стіни. Стоїть старовинна вежа з покришеної цегли, зі сходами, що ведуть до дерев’яних дверей. Я по стежинці йду прекрасним садом, пальцями пестячи м’які, немов напудрені, пелюстки та листя тропічних рослин. Це місце казкове. Нереальне. Тут є фонтан із летючими янголятками. Лілії, троянди та квіти жасмину. У повітрі аромат, солодкий, як різноколірні цукерочки від «Вуліз». На дереві пташка виспівує пісню.
– О, Ніно, я в захваті. Але… чому ми приїхали сюди?
– П’єтро, він тут працює. Старий друг. Без зайвого галасу знайде нам кімнату.
– Ти тут уже бував? – питаю я.
– Це чудове місце, щоб переховуватися.
Ми вторгаємося в кімнати для персоналу. Ніно відмичкою зламує замок на дверях. Ми йдемо далі коридором, до спальні, ступаємо всередину і вмикаємо світло.
– Ой. Stronzo. Sono io.
Хтось спить у ліжку.
– Che cazzo? Ніно? Vaffanculo. Mamma mia. Che vuoi?[155] – П’єтро прокидається, засліплений. Напівоголений.
– Una camera[156], – говорить Ніно.
П’єтро сідає. Дивиться на мене. Потім на Ніно. Вони обіймаються.
Він протирає очі.
– Per due persone?[157]
– Sì. Sì. È per la mia luna di miele[158], – каже Ніно.
– Perché non puoi prenotare una stanza come tutti gli altri?[159]
П’єтро встає та підходить до мене. Простягає руку, і я потискаю її.
– Ciao. Piacere[160]. Auguri, – каже він. І цілує мене в обидві щоки.
– Ой. Привіт-привіт, – відповідаю я.
П’єтро натягає футболку й штани, потім веде нас до нашої кімнати, каже, що це найкраща та найбільша. Він відчиняє двері, і я ступаю всередину. Захоплено зітхаю. Святий Ісусе. Тут навіть краще, ніж я собі уявляла. Кімната величезна й оздоблена, мов палац. Приголомшлива. Неймовірна вигнута стеля, фарбована в синє. Величезний мармуровий камін. На шліфованій підлозі – прекрасні керамічні кахлі. На стіні вітальні висить чорно-біле фото Ґрети Ґарбо.
– Це просто чарівний сон, – кажу я.
П’єтро, кланяючись, виходить із кімнати.
– Що таке «auguri»? – питаю я Ніно, коли той зникає.
– «Auguri» означає «вітання».
– Ой. Он як. Зрозуміло. – Я розглядаю картини на стіні. – То з чим він мене вітав?
З тим, що я досі жива?
– Я сказав йому, що ми одружилися, – каже Ніно. – І це наш медовий місяць.
– Ооо. Як мило. – Я сідаю на ліжко. – А П’єтро теж із коза ностра?
– Ні, він просто працює в готелі. Він єдиний із моїх знайомих, хто не хоче мене вбити.
– Я не хочу тебе вбити, – кажу я.
Принаймні вже не хочу. Я почуваюся трохи в більшій безпеці тепер, коли ми тут. Може, я раніше була параноїчкою? Тіпалася на пустому місці. Я подобаюся Ніно, це точно. Він справді сумував за мною цього тижня. Чи все це дійсно була лише перевірка на мафіозність? Посвята, ініціація? Типу подвигів Геракла, щоб пересвідчитись, чи я достатня пролаза? Я повільно, глибоко й полегшено зітхаю та розвалююся на ліжку, як морська зірка.
Ніно вмикає телевізійні новини.
Я сідаю та кліпаю.
На екрані з’являється зображення Доменіко в кайданках, оточеного італійськими поліцейськими. Він іде крізь натовп журналістів, спалахів і камер. Відділок поліції. Репортерка. Ніно додає гучності.
– Що вони кажуть? – питаю я.
Він обертається до мене та хитає головою.
– Довбаний ідіот. Копи зловили його з машиною Амброджо. Знайшли валізу з грошима. Наші два мільйони євро. Його ДНК збігається з ДНК, виявленою на місці поховання Сальво, а також твоєї сестри.
– То що… вони думають, що це він зробив? Вогонь.
– Вони не мають зачіпок. Доменіко заарештований. Убивство трьох людей.
Бет, Сальваторе, Амброджо…
– Супер. Бомбово.
Ніно дає мені п’ять.
О Боже мій, я його цілувати ладна.
Я мовчу та зазираю йому в очі.
– У тебе є кокаїн? – питаю я. – Треба відсвяткувати.
– Sì, – говорить він. – Треба.
Він лізе в кишеню своєї куртки та витягає прозорий пакетик. Повний білосніжного порошку.
Я підводжу погляд і хмурюся.
– Тобто в тебе було стільки кокаїну весь цей час, доки я там здихала. Я дерлася всіма тими довбаними сходами, а ти мені його не дав?