Я приб’ю цього хлопця. Шкода, що копи поцупили мій пістолет.
– Ти не просила, – говорить він.
Ніно кидає пакетик наркоти на тумбочку. Своєю карткою вирівнює дві довгі доріжки, а потім скручує купюру в 100 євро.
Боже мій, мені цього не вистачало.
І тут я згадую про свій новий крихітний носик. Узагалі-то я його ще не випробовувала. Він ще загоюється після операції. Ще навіть тижня не минуло. Цей румунський гангстер бив мене в обличчя. Та ніс, чесно кажучи, війну пройшов. Я не впевнена, що він буде працювати. Що робити, якщо кокаїн там застрягне? Що, як мій ніс зламався?
– Ніно, – кажу я, – ти можеш задути кокаїн мені в дупу, як у тій сцені з «Вовка з Волл-стрит»?
– Що? – перепитує він. – Бля, та нізащо. Ти можеш занюхати його в носа, як і всі інші.
– Оххх, ти такий нудьгар, – зітхаю я.
– Я? Нудьгар?
– Угу. Ой, Алві, не підривай копів. Ой, Алві, не викрадай «феррарі». Не ходи на пляжну вечірку. Не галасуй. Не задувай кокаїн собі в сраку. Бла-бла-бла.
Ми вдихаємо наші доріжки. Ммм, пречудесно закинулися. У мене в голові ніби спалахує лампочка на багато мегаватів з верхівки різдвяної ялинки.
– Вважаєш мене нудним? – запитує Ніно.
– Так.
– Ходімо зі мною.
– Ну що тепер? – запитую я і встаю. Обличчя в мене заніміло, як у стоматолога. Принаймні мій ніс досі працює.
Він хапає мене за руку та тягне з кімнати назовні, до саду. Веде до задньої стіни готелю, до бірюзового басейну.
– Ого. Приголомшливо, – кажу я. – Навіть краще, ніж у Бет.
Він такий гарненький, у формі квасолинки, освітлений прожекторами. Оточений садами, пальмами та квітами. Зі скелі, від басейну, відкривається вид на Середземне море. Тут збіса круто й гламурно, мов на обкладинці альбому «Гед Кенді»[161].
Ніно зриває з себе весь одяг і стрибає у воду. Засмагла спина. Білі сідниці. Член мов анаконда. Він пірнає глибоко у воду, а потім знову з’являється на поверхні.
– То як тобі, нудно?
– Це неймовірно.
Без одягу він мені більше подобається.
Ми – Стів Макквін і Елі Макґроу в тому літньому озері в «Утечі».
– Ну ж бо. Залазь, – каже він.
Я зриваю одяг і йду до сходів. Вони сріблясто блищать на світлі, яскраво сяють, мов платинові коштовності. Я занурюю пальці в басейн. Прохолода освіжає. Спускаюся сходами донизу, у воду. Пропливаю трохи. Це чудово. Вода м’яко огортає тіло, пестячи шкіру, наче шовкова постіль. Я чую, як наркотик хвилями пульсує в мене в крові. Губи все ширше розтягуються в усмішку.
Ніно дивиться на мене з протилежного боку басейну. Я відчуваю його погляд. Пливу до нього. Тепер я справді його хочу. Так, як я ще ніколи й нікого не хотіла у своєму житті. У мене в животі пурхають метелики, так, ніби мені знову тринадцять. Знаєте що, я рада, що не вбила його. Це було б страшне марнотратство.
Ніно пірнає під воду. Його темний обрис рухається басейном, загрозливий і небезпечний, як акула чи людожерлива риба. На поверхню підіймаються бульбашки, потім він вигулькує переді мною. Я дивлюся в його очі. Темні та блискучі. Він міцно притискає мене до стінки, і ми нарешті цілуємося. Я смакую його язик, його солоні губи. Притягаю його голову до себе. Його пальці вчіпляються в моє волосся. Його рот голодно поглинає мій. Я кусаю його нижню губу. Тепла рука ковзає моїм стегном і доходить до клітора. Я шкірою відчуваю тепло його гарячого тіла. Я стогну. Тиждень минув.
Потім він відхиляється.
Повертає мене й хапає ззаду. Кусає за шию. Моєю спиною, вгору і вниз, пробігає трепет. Між ніг у мене гаряче й мокро. Я нахиляю голову назад, кладу йому на плече. Він обіймає мене й обхоплює мої груди, соски в мене тверді, напружені. З моїх губ злітає стогін, коли його руки рухаються моїм животом униз, і я відчуваю всередині себе грубі пальці.
– Оце нудно? – питає він.
Ніно входить у мене ззаду.
– Презерватив, – кажу я. – У мене є надміцні ребристі, з малиновим ароматом…
– Неможливо завагітніти, якщо трахаєшся у воді.
– Що? – Сумніваюся, що це правда…
– Богом клянусь, – говорить він.
Він трахає мене на краю басейну. Усе гаразд. Я приймаю протизаплідні. Я глибше насаджуюся на його член, наші тіла щільно притискаються, немов склеюючись. Кахлі врізаються мені в груди. Його член – абсолютна досконалість. Обожнюю його прутень. Обожнюю його запах. «Мальборо», хлор і піт. О так.
– Досі нудьгуєш? – шепоче він мені на вухо.
– О Господи милостивий.
Відчуваю його член глибоко-глибоко всередині мене. Його гаряче дихання на моїй шиї. Його сильні руки стискають мою талію так, ніби він ніколи мене не відпустить.