— Щось незвичайне помітив? — спитав він.
— Нічого, — відповів я.
Моя відповідь його, здається, не розчарувала.
— Ти, по-моєму, вивчав біологію в університеті. То що ти знаєш про овець?
— Все одно що нічого. Вивчав чисто професійні, майже непотрібні речі.
— Все-таки розкажи, що ти знаєш.
— Парнокопитні. Травоїдні, живуть отарами. Завезені в Японію на початку епохи Мейдзі. Розводяться людьми заради м’яса і вовни. От, мабуть, і все.
— Загалом правильно, — сказав чоловік. — Та якщо бути точним — вівці були завезені в Японію не на початку епохи Мейдзі, в середині епохи Ансей[10]. А до того, як ти сказав, овець в Японії не було. Висловлювалася також думка, що перших овець привезли в Японію з Китаю в період Хейан[11], та навіть якщо це й правда, вони все одно не прижилися і незабаром вимерли. А тому вийшло так, що до епохи Мейдзі такої тварини, як вівця, майже ніхто в Японії не бачив та уявити не міг. Попри те, що Овен був відносно популярним як зодіакальний знак, ніхто точно не міг сказати, який вигляд мала ця тварина. Тобто, мабуть, можна стверджувати, що вівця вважалася фантастичною істотою — як дракон або баку[12]. Факт залишається фактом, що зображення овець на японських картинах до епохи Мейдзі — це бозна-що, суцільна нісенітниця. Можна сказати, що в тодішніх японців знання про овець було таке ж, як у Герберта Уелса — про марсіян.
Однак і тепер знання японців про овець страшенно мізерне. А це означає, що впродовж історії такі тварини, як вівці, не мали жодного впливу на щоденне життя японців. Їх завезли на державному рівні зі США, протягом короткого часу розводили, а потім цю справу занедбали. Ось така їхня овеча доля. Після війни, коли обмеження на імпорт вовни і баранини було послаблено, прибуток від розведення овець в Японії зійшов майже до нуля. Бідолашні вівці, чи не так? Такі, як і сучасна Японія…
Однак, ясна річ, це не означає, що я збираюся розповідати тобі про марноту сучасної Японії. Все, що я хочу сказати тобі, зводиться до двох речей: по-перше, до епохи Мейдзі в Японії не було жодної вівці і, по-друге, уряд вів суворий облік кожної з них, завезеної в наступні роки. Про що все це свідчить?
Запитання було звернуте до мене.
— Про те, що, мабуть, усі породи овець в Японії були під контролем.
— Саме так. До цього я хотів би додати, що при розведенні овець, як і бігових рисаків, найголовніше — порода, а тому родовід майже всіх овець в Японії можна простежити на кілька поколінь назад. Інакше кажучи, японські вівці — це тварини, відсортовані за певними ознаками. Схрещування овець різних порід легко відстежувалося. Контрабандного ввезення овець не було. Бо хто мав охоту до такої клопітної справи? Тепер у Японії можна натрапити загалом на такі породи: саусдаун, іспанський меринос, котсволд, китайська, шропшир, корідейл, шевйот, романівська, остофріжен, бордерлейсестер, ромнімарш, лінкольн, дорсетгорн і суфолк. А тепер, — сказав чоловік, — ще раз уважно подивися на фотографію.
Я знову взяв у руки знімок та лупу.
— Добре придивися до третьої праворуч вівці на першому плані.
Я спрямував лупу на третю праворуч вівцю з переднього плану. Потім пересунув на сусідню вівцю, придивився — і знову вернувся до третьої праворуч.
— Цього разу щось помітив? — спитав чоловік.
— Порода інша, — відповів я.
— Саме так. За винятком третьої праворуч, всі інші вівці — звичайної суфолкської породи. Лише ця одна відрізняється. Набагато крижастіша, та й вовна її іншого кольору. І морда не чорна. Якби це краще сказати?.. Вона з вигляду набагато сильніша. Цю фотографію я показував кільком фахівцям з вівчарства. Вони дійшли висновку, що такої вівці немає в Японії. І, можливо, навіть у світі. Отож виходить, що ось зараз ти бачиш вівцю, яка взагалі не існує в природі.
Я знову спрямував лупу на третю праворуч вівцю. Придивився уважно й помітив посеред її спини блідаву пляму — наче від розлитої кави. Пляма була розпливчаста і невиразна, а тому здавалася чи то подряпиною на плівці, чи то невеликим обманом зору. А, може, справді хтось ненароком хлюпнув кавою цій вівці прямо на спину.
— На спині — начебто бліда пляма.
— Не проста пляма, а зіркоподібна, — сказав чоловік. — Порівняй з оцим.
Чоловік вийняв з конверта аркуш паперу й передав мені. То була копія малюнка із зображенням вівці. Зроблена жирним олівцем, із слідами пальців по краях. Виведена невмілою рукою, вона, однак, збуджувала уяву. З незвичайною старанністю були відтворені всі її дрібні деталі. Я порівняв вівцю на фотографії з вівцею на малюнку. Безперечно, це була та сама вівця. Зіркоподібна пляма на спині вівці з малюнка відповідала плямі на вівці з фотографії.
12
Баку — за китайською міфологією, фантастична тварина з тілом ведмедя, хоботом слона, очима носорога, хвостом бика й лапами тигра.