Після поразки національних визвольних змагань Капустянський разом зі штабом армії виїхав до Польщі. Тут він закінчив військово-стратегічне дослідження «Похід українських військ на Київ-Одесу», де піддав суворій критиці політику Центральної Ради, Гетьманату, Директорії, лідерів Західно-Української Народної Республіки, що призвело до розриву з багатьма колишніми друзями.
Через кілька років Микола Капустянський став членом Української Військової Організації, очолюваної полковником Євгеном Коновальцем.
У 1934 р. генерал-хорунжий Капустянський організував у Парижі Українську громаду. Після того як до неї увійшли ще кілька українських товариств, виник Український Народний Союз, який став одним із співзасновників Організації Українських Націоналістів. Як член Проводу ОУН, Капустянський займався переважно військовими питаннями, активно виступав у націоналістичній пресі.
Наприкінці 1941 р. з дозволу німецької влади Капустянський створив у Києві Українське Військове Товариство ім. Павла Полуботка. Та вже 13 грудня того ж року гітлерівці почали арешти членів ОУН, і Капустянський емігрував до Відня.
В 1948 р. в Німеччині постала Українська Національна Рада, до якої Капустянський увійшов як представник ОУН. Незабаром його було підвищено у званні до генерал-поручника, згодом – генерал-полковника.
Помер видатний український військовий і громадський діяч Микола Капустянський 1969 р. у Мюнхені.
«Нація і Держава», 26 липня 2004 р.
Василь Заєць
ПЕРЕДМОВА ДО ДРУГОГО ВИДАННЯ
Одних уже немає – інші десь далеко…
Уже чверть століття минуло від героїчно-трагічної доби Українського Національно-державного Ренесансу. Ці історичні події поволі відходять в забуття. Часами здається ніби, це відбувалося вчора. Такий глибокий слід лишив у нашій уяві цей визвольно-революційний змаг до волі. Одначе і друга світова війна теж не минула України, а пролетіла, прошуміла по її простоpах страшним буревієм…
Нам щаслива доля дала змогу після довгих років вигнання знову дістатися на Україну, нелегально там працювати і значно підсилитися подихом своєї землі та гострим цілющим ароматом Євшан-зіллям. І… переконатися, що є ще порох у порохівницях, не гнеться козацька шабля, що жива і творча наша визвольна ідея, існують і діють на Рідних Землях чисельні героїчні і жертвенні її носії та крицеві борці за Наше Завтра.
Це скріпило наше переконання, що визвольна боротьба 1917-1920 років не пішла марно, а вона стала колискою всього сьогоднішнього національного буття. Отже, є ще для чого і для кого жити, боротися і працювати!
Нас, активних і відповідальних учасників Української Визвольної Боротьби, лишилось небагато живих. Уже неmа між нами головних її персонажів: українського Гарібальді – Симона Петлюри, легендарного команданта Січових Стрільців Євгена Коновальця, Гетьмана Павла Скоропадського, Президента ЗУНР д-ра Євгена Петрушевича, великих патріотів, князів українських церков Митрополитів Василя Липківського і графа Андрея Шептицького, видатного історика Михайла Грушевського, Голови Клубу Полуботьківців М. Міхновського, моїх друзів і «соратників» генерала М. Безручка, отаманiв Василя і Юрка Тютюнників, старших генералів генерального штабу проф. Юнаківа, Дядюші, В. Сінклєра, Ярошевича, генерала артилерії Зелінського – моїх однокласників по академії генерального штабу генералів Є. Мішковського, В. Сальського і В. Куща, теж і мого побратима полковника Січових Стрільців Романа Сушка, цього вояка з Ласки Божої, теж речників і чолових керівників Української Галицької Армiї полковника Д. Вітовського – Військового Міністра ЗУНР, генералів М. Тарнавського, О. Микитки, полк. Шаманека, от. С. др. Шухевича, сотн. Ф. Черника і Ю. Головiнського, др. Я. Воєвідки і… многі – многі тисячі відомих і невідомих Героїв «імена їх Ти тільки, Господи, Знаєш!»
Тому нам усім, кому доля якимсь чудом зберегла життя в цю повну смертельних небезпек епоху: світових війн, великих національних і соціяльних революцій, космічно-руйнуючих винаходів, апокаліптичних злочинів і жертв та прямо таки сатанинських режимів не дозволено свої знання й набутий досвід забирати з собою та поховати їх в домовину.
До того ж у вирі змінливих подій загинуло багато дорогоцінних пам'яток, матеріялів і друковаяих творів, а цю прогалину нам треба заповнити. До здійснення цього ми закликаємо всіх, кому дорога наша Справа.