За арматою, розтягнувшись на довгі версти, сунули вози військових обозів, забезпечуючи козацьке військо усім необхідним у поході. Везли хліб та інші припаси для харчування козаків, фураж для коней, порох, селітру й свинець для військових нужд, а також тисячі інших необхідних в поході речей. Переможна армія України, повсталої проти панування Речі Посполитої, прямувала на захід, щоб примусити заговорити про себе у королівських палацах Європи, ханських палатах у Бахчисараї й серед розкоші покоїв Високої Порти у Стамбулі. З чого ж усе починалося? Як зародилося у колисці козацтва Запоріжжі, а пізніше виплеснулося на простори України хвилею народного гніву те, що перекроїло мапи багатьох держав? Те, що змусило світ заговорити про козацький народ, котрий не схотів більше терпіти гноблення на рідній землі, а голосно заявив про свої права на Україну. Як починалося те, що пізніше отримало назву Хмельниччина? Що ж власне відбувалося в Україні з весни 1648–го по 1657 рік, рік, коли великого гетьмана не стало? Давайте спробуємо у деталях роздивитися ті події, встановити напрямки руху козаків, місця їхніх перемог і поразок, довгі шляхи Національно — визвольної війни українського народу під проводом гетьмана Богдана Зиновія Хмельницького, українського шляхтича гербу «Абданк».
Дещо про військову тактику епохи пороху
Але перед тим як ми перейдемо до опису битв і походів, котрі випали на долю Богдана Хмельницького, хотілося б зробити спробу більш детально пояснити читачеві, як воювали у ті часи, яке озброєння застосовували, яку тактику.
Чомусь в образотворчому мистецтві та у літературі склався стереотип козака — воїна, котрий, на мою думку, дещо відрізняється від реальності. Я маю на увазі зовнішній вигляд козака. Чи пам'ятає читач ті картини бойовищ, де зображуються битви козацького війська з поляками? Так, не буду сперечатися, зображення козака з молодецьки заломленою на потилицю червоноверхою баранячою шапкою, одягненого в оксамитовий каптан з відкинутими назад рукавами, що в'ються у скаженому чвалі, немов крила казкового птаха, виглядає романтично. Не менш романтично виглядає й вишивана сорочка на козакові, котрий заносить блискавку своєї шаблі над головою закованого в залізо польського жовніра. Скоріше за все, так і виглядали славетні запорожці — тільки не на полі бою! Якщо мислити логічно, чи міг незахищений обладунками вояк протистояти захищеному, отримуючи одну за одною перемоги? Звичайно ні. Чи могли полки козацтва перемагати важко озброєну кавалерію Речі Посполитої, кидаючи назустріч гусарським списам вояків, чиї груди були прикриті сукном та оксамитом, а голови лише хутром? Теж ні. Адже організація гусарських хоругов Речі Посполитої і їхнє озброєння мало змінилися від часів XIII–XIV сторіч, тобто від часів домінування на полі бою закутої у залізо з ніг до голови лицарської кінноти. До чого я веду? До того, щоб читач, уявляючи козацькі шеренги, вишикувані на полі бою перед лицем коронного війська, бачив перед очима не тих одягнених у свитини й вишивані сорочки чубатих парубків, яких з дитинства бачив на картинах, а вояків, озброєних згідно вимог свого часу: у металевих шоломах та місюрках, в кірасах або кольчугах, з залізними наплічниками і наруччями. Інакше бути не могло — напевне усі пам'ятають, чим закінчився досвід кавалерійських атак червоної армії на гітлерівські танки. Якщо провести паралель, такий приклад буде найбільш доречним. На полі бою, де вирішуються долі володарів і держав, повинен царювати паритет у озброєнні, інакше кінець битви буде передбачений.