Від стаєнь була прокладена через парк алея, обгороджена з обох боків, яка вела до залізничного насипу й проходила під аркою залізничного мосту, де з’єднувалася з неширокою дорогою.
Через кожні кілька хвилин по арці залізничного мосту з гуркотом проїздили потяги. Люсі спостерігала за ними й звернула увагу на те, що, виїжджаючи на дугу, яка охоплювала ззаду маєток Крекенторпів, вони значно уповільнювали хід. Вона пройшла під аркою залізничного мосту й вийшла на дорогу. Було схоже, що тією дорогою мало хто користувався. По один її бік височів залізничний насип, по другий – висока стіна, що оточувала якісь фабричні будівлі. Люсі йшла по тій дорозі, аж поки не вийшла на вулицю, де стояли невеличкі будинки. Там вона почула, як від головної вулиці, що була неподалік, долинає гуркіт міського руху. Вона подивилася на годинник. З будиночка поблизу вийшла жінка, і Люсі її зупинила.
– Пробачте, ви не скажете мені, чи є десь тут поблизу телефон-автомат?
– Біля пошти, он там, за поворотом дороги.
Люсі подякувала й рушила далі, аж поки дійшла до пошти – власне, до будівлі, у якій розташувалися і крамниця, й пошта. Збоку до пошти притулилася телефонна кабіна. Люсі увійшла до кабіни й зателефонувала. Вона сказала, що хоче поговорити з міс Марпл. Жіночий голос відповів їй досить брутальним тоном.
– Вона відпочиває. Я не маю наміру її турбувати! Вона потребує відпочинку – це вже стара леді. Хто їй телефонує?
– Міс Айлесберроу. Нема потреби турбувати її. Лише перекажіть їй, що я вже прибула на місце, й усе йде добре, і що я їй повідомлю, коли матиму якісь новини.
Вона повісила слухавку й пішла назад до Резерфорд-Холу.
Розділ п’ятий
І
– Думаю, ви не станете заперечувати, якщо я трохи потренуюся в гольф у парку? – запитала Люсі.
– О, звичайно ж, ні. А ви любите гольф?
– Я граю не дуже добре, але люблю попрактикуватися. Такі вправи набагато приємніші, аніж просто вирушити на прогулянку.
– Тут нема де прогулятися поза нашим маєтком, – прогарчав містер Крекенторп. – Там немає нічого, крім тротуарів і жалюгідних коробок, які вони чомусь називають будинками. Вони хотіли б прибрати до рук мою землю й побудувати на ній ще більше таких ящиків. Але їм не вдасться цього зробити, поки я живий. А я не збираюся помирати, аби потішити когось. Обіцяю вам, що я не помру, аби догодити нехай там кому!
Емма Крекенторп лагідно промовила:
– Годі тобі, тату.
– Я знаю, про що вони думають – і чого чекають. Усі вони. І Седрік, і той хитрий лис Гарольд із його самовдоволеною фізіономією. Що ж до Альфреда, то я просто дивуюся, чому він досі не пустив мені кулю в лоб. Хоч я не певен, що на Різдво він не мав намір укоротити мені віку. Я тоді неабияк здивував, можна сказати, приголомшив старого Квімпера. Він тоді поставив мені безліч обережних запитань.
– У кожного бувають подібні розлади шлунку, батьку.
– Я тебе зрозумів, ти хочеш сказати, що я забагато їм? Он що в тебе на думці. А чому я тоді багато з’їв? Тому що на столі було забагато їжі, надто багато їжі. Марнотратство й екстравагантне розтринькування грошей. І це нагадало мені про вас – ви, молода жінко. Ви зготували на ланч п’ять картоплин – і то досить великих. Двох картоплин вистачить кожному. Тож не готуйте більш як чотири наступного разу. П’яту картоплину ви змарнували сьогодні.
– Я її не змарнувала, містере Крекенторп. Я використаю її для іспанського омлету, який приготую вам на вечерю.
– Он як!
Коли Люсі виходила з кімнати, щоб винести тацю з кавою, вона почула, як він сказав:
– Яка хитра ця молода жінка, завжди знайде правильну відповідь. Але готує вона смачно та й непогана із себе.
Люсі Айлесберроу дістала зі своєї сумки найлегшу битку з тих, які здогадалася взяти із собою, і вийшла в парк, перелізши через паркан.
Вона почала вправлятися, раз у раз б’ючи по м’ячу. Через п’ять хвилин або десь так, м’яч, по якому вона погано влучила, упав на схил залізничного насипу. Люсі подерлася вгору й стала його шукати. Вона оглянулася й подивилася на будинок. Той був далеко, і ніхто не виявив найменшої цікавості до того, що вона там робить. Вона продовжила свої пошуки м’яча. Вряди-годи вона била по м’ячеві з насипу, і він падав у високу траву. Протягом полудня обшукала десь третю частину насипу та землі під насипом. Нічого. Вона послала м’яч назад до будинку.