– Ваш квиток, будь ласка.
– Щойно задушили жінку, – сказала вона. – У потязі, який зараз нас проминув. Я це бачила на власні очі.
Контролер подивився на неї із сумнівом у погляді.
– Пробачте, що ви сказали, мем?
– Чоловік задушив жінку! У потязі. Я все бачила – крізь вікно.
І вона показала пальцем на те вікно, крізь яке все бачила.
Контролера, здавалося, опанували глибокі сумніви.
– Задушив? – запитав він із недовірою в голосі.
– Так, задушив! Я на власні очі бачила, як він її задушив. Ви мусите негайно вжити якихось заходів!
Контролер вибачливо кахикнув.
– А вам не здається, мем, що ви трохи задрімали… і той… – він тактовно урвав своє припущення.
– Я й справді трохи задрімала, але якщо ви думаєте, що мені це наснилося, то помиляєтеся. Кажу вам, я все бачила на власні очі.
Очі контролера впали на розгорнутий журнал, який лежав на її сидінні. На розкритій сторінці чоловік душив дівчину, тоді як інший чоловік, у дверях, погрожував їм обом, націлившись із револьвера.
Контролер сказав із переконаністю в голосі:
– А вам не здається, мем, що ви читали цікаву історію і, читаючи її, задрімали, а коли прокинулися, то думки у вашій голові трохи перемішалися, і ви…
Місіс Макґілікаді урвала його.
– Я все бачила на власні очі, – сказала вона. – Я вже не спала, як і ви тепер не спите. І я дивилася крізь вікно потяга, який був навпроти, і бачила, як чоловік душить жінку. І я тепер хочу знати, що ви маєте намір із цим робити?
– Ну… знаєте, мем…
– Ви думаєте вжити якихось заходів?
Контролер неохоче зітхнув і подивився на свого годинника.
– Ми будемо в Брекгемптоні десь хвилин через десять. Я повідомлю там, що ви мені сказали. У якому напрямку йшов потяг, про який ви розповідаєте?
– У тому самому, у якому їдемо й ми, звичайно ж. Хіба я могла б щось побачити, якби потяг промчав повз мої вікна в протилежному напрямку?
Контролер мав такий вигляд, наче думав, що місіс Макґілікаді здатна побачити все там, куди її занесе фантазія. Одначе залишався чемним.
– Ви можете покластися на мене, мем, – сказав він. – Я передам ваше повідомлення куди слід. Чи не назвали б ви мені своє прізвище та адресу?.. Про всяк випадок…
Місіс Макґілікаді назвала йому адресу, де вона збиралася прожити протягом кількох наступних днів, та адресу свого постійного місця проживання в Шотландії, і він записав ці дані до свого нотатника. Після чого пішов геть із виглядом чоловіка, який виконав свій обов’язок й успішно розв’язав проблему, що постала з вини надокучливого представника пасажирської публіки.
Місіс Макґілікаді знову залишилася сама – вона спохмурніла й відчувала певне невдоволення. Чи справді контролер передасть її повідомлення куди слід? Чи він просто намагався її заспокоїти. Вона туманно припускала, що в поїздах було чимало жінок, цілком переконаних у тому, що їм пощастило розкрити комуністичну змову, з великими труднощами врятуватися від смерті, що вони бачили летючі тарілки й космічні кораблі інопланетян, або повідомляли про вбивства, яких ніколи не було. Якщо той чоловік сприйняв її, як одну з таких…
Потяг уповільнив хід, клацаючи колесами по стрілках і просуваючись між яскравих вогнів великого міста.
Місіс Макґілікаді відкрила сумочку, дістала звідти квитанцію – бо іншого паперу в неї там не було – швиденько написала кілька слів на звороті своєю кульковою авторучкою, поклала в порожній конверт, який, на щастя, у неї знайшовся, заклеїла його й надписала адресу.
Потяг повільно під’їхав до платформи, яка вирувала людьми. Усюдисущий металевий голос повідомив:
– Потяг, який щойно прибув на першу платформу, відбуває о п’ятій годині тридцять вісім хвилин до Чедмаута із зупинками в Мілчестері, Вейвертоні, Роксетері. Пасажирів на Маркет-Бейзинґ просимо перейти на третю платформу, де стоїть їхній потяг. Потяг у першому глухому куті піде на Кербері з усіма зупинками.
Місіс Макґілікаді окинула платформу тривожним поглядом. Так багато людей і так мало носіїв! Але ось один із них! Вона покликала його авторитетним голосом.
– Носію! Будь ласка, негайно віднесіть це повідомлення до офісу начальника станції.
Вона подала йому конверт, а з конвертом шилінг.
Потім, зітхнувши, сіла й відхилилася назад. Тепер вона зробила все, що могла. На мить її думка затрималася на шилінгу… Вистачило б і шістьох пенсів…
Її уява повернулася до сцени, свідком якої вона щойно була. Жахливо, справді жахливо… Вона була жінкою з міцними нервами, але тепер їй не вдавалося стримати тремтіння. Яка дивна, яка фантастична подія сталася з нею, Елспетою Макґілікаді! Якби фіранка на тому вікні не злетіла вгору… Але, звичайно, так вирішило Провидіння.