Зайшовши до якоїсь зброярської крамниці, Убийвовк очима вказав на чудернацький лук.
— Бачиш? Це — самостріл, а по-їхньому — арбалет[26]. Б'є напрочуд потужно і влучно — краще, ніж звичайний лук. Римський папа заборонив застосовувати самостріл у битвах між християнами, а тільки супроти бусурман. Пилип Святенник вже створив великий загін, який озброїв самострілами, і навіть призначив над ним гросмейстера. Іншим королям таке не до снаги — дорого.
— А ромеї?
— Ромеї? Не скажу, що вони воїни кепські, але їхня головна зброя — це отрута в чаші з вином. Скільки воєн вони так виграли! А ще — надзвичайно вони хитрі та придумкуваті. Човни великого князя Олега Старого вони попалили якимсь бісовським вогнем, що навіть у воді не гасне! Правду кажу тобі. А як готувати той вогонь — це їхня найбільша таємниця.[27]
— Боримир?! Це ти? — раптом пролунав за спиною незнайомий голос. Убийвовк і Данько озирнулися і побачили добре вдягненого чоловіка середніх літ, здорового та гладкого, з усього видно — купця.
— Вадим?! Ех, скільки років ми з тобою не бачилися. — Друзі обійнялися.
— Знайомся, Данько. Це мій давній приятель — Вадим Купихутро.
— Добридень, — хлопець привітно посміхнувся.
— Доброго дня, юначе, — міцно потис руку Данькові Вадим.
— Як твої купецькі справи? — поцікавився Боримир.
— Ет, не питай. Хіба це торг? Ось за Володимира Старого — оце, кажуть, торгувалося! Руські купці мали у Візантії привілеї, свою власну слободу… А договір на продаж царгородського шовку? Жодна шовкова нитка не могла проминути Київ, перш ніж опинитися у німців. Тепер ми возимо у Царгород лише збіжжя та хутро, платячи величезне мито. Головні купці тепер — спритники з Генуї та Венеції, — сумно похитав головою Купихутро.
— Нічого, друже Вадим, — Боримир поплескав купця по плечу. — Знайдуться ще відчайдухи, що приб'ють новий щит на головних воротах цього міста, вкрутять роги нахабним іноземцям, поновлять споконвічні руські права та привілеї…
— Сумніваюсь, Боримире. Ваші «брати по зброї» нишпорять містом, вивчають фортечні укріплення та базікають про якусь «Латинську державу». А генуезці та венеціанці їх до цього підбурюють. Мури ж старі, лагодились, певно, ще за Цимісхія[28]… Місто можна брати чи не голіруч.
— Та ні. Річард Англійський рветься до Леванту, а без нього німці та франки брати місто не наважаться.
— Не тепер, то в четвер. Не захоплять зараз — захоплять через кілька років. І зовсім занепаде руська торгівля… Та що ми все про сумне, — змінив тему розмови Купихутро. — Бачу, зовсім вже охляли на місцевих харчах. Підемо зі мною, пригощу вас рідною солониною та медом.
— Рушаймо, — задоволено засміявся Боримир.
…Поверталися русичі вже затемно, добряче хильнувши у гостинного купця. Хода їхня була нетверда, а тому Боримир та Данько міцно обійняли один одного за плечі, щоб почуватися певніше.
Вулиці Царгорода з сутінками швидко вилюднювали. Полохливі городяни вже поховалися по домівках, і лише п'яні юрби «визволителів» безцільно блукали містом. Десь за рогом лунало:
— У-У-УІ — клята німота, — промугикав Боримир, — розспівалися, мов у себе вдома. Нумо, Данько, затягнемо нашу! — І два дужі голоси загорлали свою, рідну, про славного князя київського Володимира та про його походи:
Якийсь випадковий перехожий злякано сахнувся убік, та русичі не зважали і продовжували хрипкими голосами.
Із темряви несподівано вигулькнув парубок у білій сорочці. Данько вгадав у ньому меченошу боярина Мирослава Ступи.
— Боярине Боримир, це ви?
— Я, дідько тебе забирай! Чого ти вештаєшся серед ночі?
— Біда, боярине Боримир! Сьогодні ввечері на наших напали і декількох вбили. Боярин Ступа наказав скликати всіх на заїжджий двір.
Ще не до кінця усвідомивши цю звістку, Данько разом з Боримиром та вістуном кинулися до заїзду, неслухняними ногами місячи болото царгородських вулиць.
Вже у дворі, протискуючись крізь ряди мовчазних воїв, юнак трохи перевів подих. Та серце шалено калатало, мало не розриваючи груди.
На широкому рядні посеред двору лежали п'ять тіл, скупо освітлені полум'ям смолоскипів. Крайнім зліва, спотворений багатьма ранами, лежав Левко, а поряд із ним назавжди застиг Лизогуб. Данько впав на коліна і доторкнувся до холодного чола господаря. Позаду хтось пошепки розповідав:
26
Уперше арбалет був заборонений Другим Латеранським собором у 1139 р. як «смертоносна зброя». Його дозволялося використовувати тільки проти бусурман. Наприкінці XII ст. папа Інокентій III поновив заборону. Цим же Собором був заборонений «грецький вогонь». Щоправда, обома видами зброї користувалися ще досить тривалий час.
27
«Грецький вогонь» — наймогутніша до появи пороху зброя, була винайдена у 660-х роках греком Каллініком, техніком і архітектором із сирійського міста Геліополя. Запальну суміш метали або в горщиках зі спеціальних знарядь, або з особливих пристосувань, що іменувалися «сифонами». УХ столітті візантійський імператор Костянтин VII Багрянородний у «Міркуваннях про державне керування» писав, що «грецький вогонь» є особливою державною таємницею і що, якщо варвари почнуть дізнаватися про його склад, варто відповідати, що рецепт суміші вручив їм (ромеям) ангел. Згодом «грецький вогонь» навчилися гасити сечею (!) та оцтом.
28
Цимісхій — візантійський імператор, протистояв кн. Святославу у 969 р. біля Доростоля; тут: дуже давно.