Приїжджий — германець, велетень із русявим волоссям до плечей. Він у лицарських обладунках; білий плащ із червоним хрестом вигідно підкреслює стрункість його статури.
Брат Алоїзіо ознайомився уважно зі змістом листа і жестом запропонував комтуру сісти.
— Як доїхали, брате?
— Милістю Божою, добре. — Гість примостився на лаві.
— У листі написано, — пильно глянув фамільяр Алоїзіо в очі співбесіднику, — що ви, брате, належите до відомого роду Гуннарів?
— Мій батько справді є графом Саксонії. Я успадкував цей титул, але не більше, — недбало відповів Конрад.
— Так-так, — ледь помітна посмішка промайнула на губах абата. — У Саксонії про ваших, брате, предків згадується у багатьох баладах. Ось, наприклад, «Ночівля Відікінда». — Абат наспівує зовсім неголосно:
Комтура не вразив ані спів абата, ані слова пісні. Зовні він залишався незворушним, хоча деінде це могло бути сприйнято як кревна образа.
— Це правда. Мій далекий предок чинив Карлу Молоту[33] шалений опір. Бився до останнього подиху за віру у Валгалу, на відміну від герцога Відікінда, який схилився перед непереможним франком, як трава перед вітром. Але мої пращури були не тільки запеклими язичниками, а й славними визволителями Гробу Господнього, непохитними Христовими слугами у пісках Леванту і ретрських лісах[34].
Певно, поведінка графа Гуннара сподобалась брату Алоїзіо.
— Ніхто не заперечує заслуг вашого роду перед Святим Хрестом. Вашу службу на благо лицарів Храму оцінено належним чином. Більше того, — святий отець зробив значущу паузу, — саме вам належить зробити ордену тамплієрів важливу послугу. Ви чули останні вісті з Леванту?
— Правду кажучи, ні. Подейкують, що там дуже кепсько…
— Не те слово — «кепсько»! Вкрай погано! Король Болдуїн Єрусалимський втратив Святе Місто і три чверті королівства, так щедро свого часу полите шляхетною кров'ю, — святого брата взяло за живе. — А володарі європейські і бровою не повели. Неквапом готують черговий похід, і їм навіть на руку наші поразки. А як же, стануть новітніми визволителями Гробу Господнього та приберуть Єрусалим до своїх рук!
— Це невиправдана самовпевненість! — згодився Конрад.
— Справа не тільки у чиїйсь самовпевненості! — піднявся абат. — Клятий Саладин розвинув таку кипучу діяльність, що незабаром утілить у життя своє гасло: «Франки, забирайтеся геть!» Особливо ж він ненавидить нас, братів Храму, і видав наказ — у полон не брати! — Алоїзіо гірко посміхнувся. — Скількох добрих лицарів ми втратили! А сплюндрована Газа?..
— Саладин такий недосяжний для нас?
— Саладин — це не караюча рука Господа, а лише батіг у цій руці. Жодний сарацин не зломив би нас, якби ми були єдині. Та владики західні схильні до найстрашнішого гріха — гордині. Ось тут я і переходжу до найголовнішого, заради чого ви, брате, покинули рідний край… — абат притишив голос. — Граф Едесський Раймунд чинить Храму всілякі перешкоди у своєму домені: він не дозволяє будувати наші фортеці, наклав свою жадібну руку на торговельні справи, якими традиційно займалися тільки ми. Наші посланці всіляко намагалися настановити графа на шлях істинний, та дарма. Тому генеральний капітул видав таємний едикт… щодо усунення цього нахаби.
— Я мушу його вбити? — роздумуючи, запитав граф Гуннар.
— Усе не так просто, брате. Граф Раймунд найкращий боєць у світі… після Річарда Левине Серце, звичайно. Навіть ви, брате, переможець багатьох турнірів та учасник запеклих боїв, маєте небагато шансів приборкати його. Охорона Раймунда непідкупна, лікарі — найкращі на Сході, знають всі отрути та протиотрути. Сам Раймунд хитрий та обережний…
— Але ж є спосіб його дістати, інакше я не був би зараз тут, чи не так? — зупинив Конрад брата Алоїзіо.
— Звичайно, — задоволено потер руки абат. — Зараз Раймунд сильний як ніколи. Вдало відбивається від Саладина, жорстоко карає заколотників. Але його зірка почала хилитися додолу ще тоді, коли він уперше кинув виклик ордену. Раймунд приречений. Кари на горло йому не уникнути. Бідні брати Храму Соломона мають таких друзів, котрих ніхто і ніщо не зупинить у цьому світі.
Комтур злегка зблід.
— Невже це…
— Тс… — злякано приклав палець до вуст абат. — їхнє ім'я заборонено не лише промовляти, а й навіть згадувати подумки. Ніде ми не убезпечені від їхніх довгих рук. На вас, брате Конрад, покладена надзвичайна місія, до того ж дуже небезпечна. Ні, ви не будете один кидатися на вороже військо або ж голіруч душити левів. Однак один візит до наших друзів потребує не менше мужності. То як?
34
Ретра — столиця слов'янського племені лютичів, знаходилась біля сучасного Гамбурга (ФРН).