Стати військовим диктатором у своїй краіні на багато років «Безстрашному воїну…» допомогла армія білих найманців, яка складалася виключно з покидьків, збоченців і авантюристів.
Олекса Сирота:
Майор запитав: «Вип'єш?». І не чекаючи відповіді, дістав із шафи п'ятизірковий коньяк, а з холодильника — порізаний лимон. Ми гахнули по гранчаку і зажували кислющим плодом радянських субтропіків.
— Стаття на це діло є? — поцікавився майор.
— Є, але рідко порушується. Потрібна заява потерпілої або показання, як мінімум, двох безпосередніх свідків. Плюс медекспертиза — мороки багато, але суть не в цьому.
А в тому, що, за моїми спостереженнями, справедливості шукає щонайбільше одна жертва з десяти. І це при тому, що закон не робить різниці між повією, випадковою знайомою чи законною дружиною. Складом злочину є сам факт збоченства, а не соціальний статус потерпілої.
— Так чого вони — бояться?
— Соромляться, товаришу майор, соромляться.
— А бодай тобі! — майор вилаявся і додав: — Як її петрушать, мов ту кобилу, та ще й мордою в холодець, то їй не соромно! А як прийти до мене і, бодай усно, поскаржитись, то виховання не дозволяє!
— Виходить, не дозволяє.
Майор налив ще по гранчаку, вихилив до дна і поринув у спогади:
— Що таке «сто днів до наказу», знаєш?
— Знаю, служив.
— Так от, маємо один гарнізон у провінції, де офіцерам платять надбавку «за дикість». У солдатів — свої розваги. До наказу про дембель сто днів, служити вже облом, а творча думка буяє. І от кілька «дідів» сидять собі у збройній майстерні. Але зброярка не проста, бо то ракетна частина. І солдатики теж не пальцем роблені, свого часу або з політехнічного вигнали, або з технікуму радіоелектроніки.
— Знаю, служив з такими. Здогадуюсь, на що вони здатні.
— Не здогадаєшся, що мої зарази винайшли. Не напружуй мізки, сам скажу. Приспособу для автоматичного підмахування, аби полегшити місцевим курвам умови їхньої нелегкої праці. За пляшку домовилися з однією, можна сказати, штатною повією, після відбою перетягли її через паркан і привели до майстерні для обкатки винаходу. На їх горе, саме у розпал ходових випробувань через той же паркан переліз полковник Шелест. Чув про такого?
— Чув. Перевіряючий зі штабу округу. Про нього казали: «Приїде Шелест, наробить шерхоту.
— Так отож. Перелазить Шелест через паркан і непоміченим прямує до майстерні. Начальник караулу наступного дня відбув для продовження служби на Землю Франца-Йосипа. Але він був єдиним, хто потерпів у цій катавасії, і знаєш чому? Доки начальство писало пояснення і прало кальсони, хтось украв головний речовий доказ — отой станок. Тому винахідники отримали «губу», начальник зброярки — попередження про неповну службову відповідальність, баришню здали до ЛТП. Але Шелест не був би Шелестом, якби не прописав усьому гарнізону щоденний крос — три кілометри, а у вихідний, перед звільненням, — усі п'ять. Тим, хто робив спроби ухилитися, пообіцяли дисциплінарний батальйон. Бігали всі — і молоді, і діди. Рівно сто днів! До наказу… Так повіриш, отих кулібіних, кажуть, останній раз били в день звільнення в запас. На дорогу…
Я ще раз подивувався нереалізованому потенціалу радянської людини і сказав уголос, що ми 68 таки найрозумніші у світі. Либонь, коньяк подіяв. Майор погодився і підбив підсумки:
— Ну, спасибі тобі, Сирота, за чесність! Не втручаюсь у твої справи, але здогадуюсь, що в моїй роті тепер вакансія?
— Будь певен! Якщо прапорщик і повернеться, то тільки у твій сон.
— Тіпун тобі на язик! — відмахнувся майор і досить вправно перехрестився. Ну-ну!..
Потім, незважаючи на мої слабкі заперечення, він із форсом привіз мене на власній «Волзі» аж до парадного входу в Управління. Прощаючись, запропонував:
— Сподіваюсь, як виженуть з міліції, прийдеш до мене? До речі, як у тебе стосунки з військовими особистами?
— Ніяк!
— То добре, що ніяк. Бо КДБ можеш смикать, а з цими — краще не заводься.
Я подякував за пораду і пішов до свого кабінетику. При цьому намагався не дихати в сторону колег. Опинившись у рідному закапелку, став біля вікна і звернувся вголос до бронзового Богдана Хмельницького на площі:
— Слухай, Бодю, справи кепські! Якщо це цапидло з біцепсами нікому не проляпалося про свою коханку, то це означає, що її взагалі не було. Інакше похвалився б. Отже, ревнивого чоловіка неіснуючої приятельки теж не існує! З іншого боку, товаришу гетьмане, і у дружини прапорщика нікого не було. Бо крім запевнень лікарки та бабусь, є ще показання дембелів: покійний стежив за своєю дружиною увесь час. Обіцяв золоті гори солдатикам з роти, які через травми втрапляли до госпіталю, аби тільки вони там потай стежили за його благовірною. Нуль по фазі! Отже, не маємо ані мотивів, ані трупу. Чого ви мовчите, шановний гетьмане? — А він пригадує, що у його війську робили козакам, котрі у поході до чарки прикладалися!