Це Старий озвався. Увійшов давно, але я його не помітив.
— За що пили, Сирота?
— За упокій душі прапорщика непереможного і легендарного двічі Червонопрапорного Київського військового округу. Скорочено — ДЧКВО!
— Сам придумав?
— Ні, прочитав на стенді по місцю служби покійного.
— Ага, уже покійного! І по якій статті? Із заздалегідь обдуманими намірами, без оних, у стані афекту, в результаті необережності чи нещасного випадку? З обтяжуючими чи пом'якшуючими? А раптом — у складі злочинної групи, у спосіб, що свідчить про особливу жорстокість і цинізм звинувачених? Так нам цього не треба — звітність псує! А якщо без жартів?
— А якщо без жартів, то пора колоти підозрюваних.
— Ну, викликай і працюй.
— Стосовно «викликай» — думаю, краще взяти тепленькими, вдома, у звичній для них обстановці.
— Коли-небудь, Сирота, тебе самого твої підозрювані тепленьким вдома, у звичній для себе обстановці спровадять туди, де замість кави смолу п'ють. Але у великій кількості… Іди, краще, проспись, а вранці доповіси по формі. Будемо думати. І спробуй мені сьогодні ще кудись, крім власної хати, рипнутись!
Я пообіцяв, але зробив усе по-своєму. Коли двері за Старим зачинились, я дістав із сейфу пляшечку з нашатирним спиртом, а з шафи склянку. Налив води, накапав десять крапель нашатирю, заплющив очі і двома ковтками влив у себе цю гидоту. Після короткої боротьби — хто кого: я шлунок чи шлунок мене — стало легше. Далі вже косметика — вигріб з кишені кілька зерняток кави, кинув до рота і попрямував на вихід, наспівуючи: «Песня близится к заключению, ничего не имею в виду».
Взагалі-то я добре знав, що саме «имел в виду». Якщо когось цікавить ланцюжок асоціацій, то я його охоче наведу. Старий зрозумів, що я випив, не з моєї розмови із пам'ятником Богдану. Я не раз розмовляв з гетьманом і на тверезу голову — приємно поспілкуватися з розумною людиною. Цю звичку добре знали в Управлінні. Мене виказав сильний запах коньяку. Саме поняття «запах» викликало спогад, який довго і несміливо тинявся десь у моїй підсвідомості. Це було щось, зафіксоване механічно і забуте вже через кілька хвилин, бо інша інформація відвернула увагу.
Люди не завжди можуть відділити суттєве від несуттєвого. Тому у них багато проблем, особливо, якщо ці люди працюють інспекторами карного розшуку. Отже, абстрактне поняття «запах» нагадало про конкретне «амбре», яке я зафіксував тому, що кинув палити і був надто дражливий на пахощі. Інакше б він розчинився у морі смороду великого міста, і я не вибудував би ланцюжок, що вів до мети. Власне, це був не ланцюжок, а тоненька ниточка, яку в суді порве навіть зелений адвокат. Але краще це, ніж нічого.
Під знайомим будинком «народних месниць» не було. Я пригадав — сьогодні ж Москва показує «Від усієї душі» з Валентиною Леонтьєвою. Бабці побігли наплакатись. Від душі.
Від автора: Я пишу детектив, а не «Історію — радянського телебачення». Тому зазначу лише: ця ДОКУМЕНТАЛЬНА телепрограма, яку вела популярна дикторка, мала такий неймовірний успіх, що всілякі там «Ізаури» та «Маріанни» просто тихо відпочивають на її тлі. Не вірите? Розпитайте у старших…
Олекса Сирота:
Медсестра відчинила мені швидко і не дуже здивувалась. Я вклонився:
— Маю вам дещо сказати. Воно, звичайно, дрібничка, не варта уваги, але я чомусь не дотерпів до ранку. Можна зайти?
Цього разу ми сіли в кімнаті.
— Як просувається черга на виїзд до Німеччини?
— Дякую, без проблем. Історія з чоловіком не завадить, якщо вас це цікавить. Власне, інтерес для Групи представляю саме я, а він — то так, безплатне навантаження.
— Це приємний виняток, — сказав я, — зазвичай, буває навпаки. Безплатною добавкою їдуть дружини. У мене є один знайомий журналіст, він пробився вільнонайманим в армійську газету до НДР. Жінка поїхала з ним. Роботи для неї не знайшлося, зате він горбатився, як папа Карло. Місяці за три до закінчення контракту дружина каже: «Поїду я раніше, ремонт зроблю, меблі придбаю, радіотехніку поставлю. Щоб ти приїхав на все готове». Він, йолоп, ще хвалився всім, яка у нього хазяйська дружина. Повернувся на батьківщину, а в хаті — який там ремонт! Навіть лампочки викручені. З меблів — одна табуретка посеред кухні, а на ній — позов до суду про розлучення і розподіл житла. Бо майно вона вже поділила — собі все, йому табуретку. І записочка, мовляв, вибачай, але я давно вже кохаю іншого, а він мене голу-босу, без житла і приданого брати не хоче. Бо не той у неї вік і не ті часи надворі. Отже, прости і прощай!