Ортеґа-і-Ґассет з радістю прийняв встановлення Республіки як початок епохи громадянського і культурного прогресу для Іспанії. На перших республіканських виборах його було висунуто кандидатом у кортеси і обрано депутатом від провінції Леон. У грудні 1921 року в Мадриді в «Ревіста де Оксіденте» з’явилася його книжка під назвою «Виправлення Республіки (статті і промови)», яка засвідчує його захват новим режимом. Останньому вже виповнився рік, і Ортеґа робить йому декілька критичних зауважень, проте на засаді солідарності і підтримки. У своїх виступах на законодавчому зібранні, як і в статтях у пресі в перший рік існування Республіки, він висловлюється не лише від себе, але й від імені своєї «невеличкої групи» — «Республіканського об’єднання інтелігенції». Мимохідь скажемо, що то була не така вже й невеличка група. За словами Шломо Бен-Амі, через два тижні після свого створення «Республіканське об’єднання інтелігенції» налічувало п’ятнадцять тисяч членів, передусім студентів, викладачів та інтелектуалів[25]. У жовтні 1932 року Ортеґа розпустив об’єднання, аргументуючи це тим, що Республіка вже є «достатньо міцною»[26].
Книжка містить також промову, яку Ортеґа виголосив 6 грудня 1931 року в мадридському «Реаль Сінема», в якій він дуже аргументовано пропонує створити велику республіканську національну партію, щоб захистити новий режим, і пропонує деякі поправки до того, що той здійснює. Задум очолити велику політичну силу не мав успіху через найрадикальніший курс і шалене протистояння, які пережила республіка у подальші роки, що остудило захват новою системою з боку таких демократів, як Ортеґа, аж до розчарування у ній, яке й висловив у символічній статті «Не те, не те!»
Його ідея новопосталої Республіки була дещо наївною та ідеалістичною — «створити сильну, перспективну і щедру республіку» (с. 64), — але він однозначно не приймає монархію: звинувачує її в тому, що вона перетворилася на «субстанціональний безлад» і служить «консервативним класам», чий «абсентеїзм» він енергійно засуджує, а ще ганьбить їх за те, що вони виводять з країни капітали і зовсім не цікавляться долею Іспанії в той момент, коли витворюється нова держава. Він заявляє, що не є католиком, і пояснює, що його ліберальна і демократична сутність зробила з нього демократа: «Я прийшов до Республіки, як і багато інших, спонукуваний палким сподіванням на те, що нарешті, через багато сторіч, нашому народу, його добрій волі, дозволять направити власну долю, упорядкувати самого себе, як це робить кожен здоровий організм; цілком вільно, без жодного насильства, заново об’єднати свої внутрішні спонукання — задля того, щоб у нашому суспільстві кожен індивід і кожна група були тими, ким вони є, не спотворюючи через тиск чи протекцію своєї щирої справжності» (с. 156).
Його ідеї щодо нової республіки були дуже загальними і риторичними — він виступав за автономію і проти федералізму — і в кожному разі аж ніяк не передбачали насильства, що запанує в країні через розгнузданий екстремізм правих і лівих, насильства, яке все більше тривожило громадянський сектор, який, як і він сам, сподівався від нового режиму епохи економічного прогресу, спокою і стабільності, свободи і цивілізованого співіснування політичних сил; Ортеґа визнає, що не розуміється на економічній темі; однак він інстинктивно розуміє, що це основне і вирішальне питання для успіху чи провалу нового режиму. Тому він радить сформувати експертну групу економістів, яка б консультувала уряд щодо його економічної політики, навіть якщо це будуть закордонні спеціалісти, коли в самій Іспанії немає висококласних спеціалістів і професіоналів у фінансових питаннях.
25
Шломо Бен-Амі, «Origin of the Second Republic in Spain», Оксфорд, «Оксфорд Юніверсіті Пресс», 1978, с. 44.
26
Роквелл Грей. «Ортеґа-і-Ґассет. Імператив сучасності», Мадрид, «Еспаса Кальпе», с. 250.