Есеї, які Гаєк присвячує графові Анрі Сен-Сімону, Оґюсту Конту, Анфантену Бартелемі-Просперу і мимохідь Шарлю Фур’є, Віктору Консідерану і П’єрові-Жозефу Прудону, тобто сенсімоністам, фур’єристам та іншим ідеологічним рухам і сектам, які конфліктували між собою, але всі прагнули переробити суспільство з ніг до голови відповідно до наперед визначених інтелектуальних моделей, являють собою жваву фреску захопливих життів, зухвалих ідеологічних фантазій і фантастичних пригод, в яких превалює переконання, що людську дійсність можна звести як інженерну споруду (пригадаймо, що Сталін хотів, аби письменники були «інженерами душ»). Сенсімонізм відкидає все, що може бути причиною розділення і нерівності між людьми: приватну власність, ринок, конкуренцію і, врешті-решт, оту свободу, яка є першопричиною нерівності, свавілля та експлуатації в капіталістичному світі. Таким чином наука і порядок прийшли б на зміну анархії й захланності в економічній сфері. Продуктивне життя було б під контролем певного центрального банку, через який держава милостиво здійснювала би владу, засновану на конкуренції її інженерів, підприємців і техніків, тогочасних інтелектуальних героїв, особливо якби вони вийшли з École Polytechnique[41], в якій сенсімоністи вбачали справжню фабрику геніїв. Трохи пізніше Маркс та Енгельс дещо зневажливо відкинуть цей, як вони його називали, «утопічний соціалізм». Гаєк показує, що та зарозуміла маячня щодо переробки суспільства, аби перетворити його з такого, що надається до вдосконалення, у досконале згідно з моделлю, що функціонуватиме як машина, однозначно походить від сенсімонівської мрії, завдяки якій відчайдушний граф вірив, що люди врешті здобудуть справжню свободу.
Лише для невігласів та його ворогів, які намагаються зобразити правду в карикатурному вигляді, аби спростувати її, ринок є виключно системою вільного товарообміну. Уся творчість Гаєка є неймовірним науковим та інтелектуальним намаганням показати, що свобода виробляти і торгувати не варта нічого — як це довели колишній Радянський Союз, колишні соціалістичні республіки Центральної Європи і меркантильні демократії Латинської Америки — без строгої та ефективної правової системи, яка б гарантувала приватну власність, дотримання угод і чесну, дієздатну судову владу, незалежну від політичної влади. Без цих базових вимог ринкова економіка є просто риторикою, за якою продовжуються побори і зловживання привілейованої меншості коштом більшості суспільства — це те, що ми, ліберали, називаємо «меркантилізмом».
Ті, хто нині наївно чи зловмисно як доказ банкрутства лібералізму висувають труднощі, що їх переживає Росія та деякі з її колишніх країн-сателітів, які перейшли від тоталітарного режиму до спроби демократії, яка проводить ринкову політику, не знають Гаєка аби читали його зле. Бо ніхто, як він, з такою наполегливістю не вказував на те, що лібералізм полягає не в тому, щоб відпустити ціни і відкрити кордони для міжнародної конкуренції, а в повному перетворенні країни, у приватизації і децентралізації на всіх рівнях і в переданні громадянському суспільству — ініціативі суверенних індивідів — суттєвих економічних рішень. А також в існуванні консенсусу щодо правил гри, які завжди дають перевагу споживачеві над виробником, виробнику над бюрократом, індивіду над державою і конкретній людині, яка живе тут і тепер, над тією абстракцією, якою тоталітаристи виправдовують усі свої безчинства: майбутнім людством.
Індивідуалізм є центральним фактором ліберальної філософії і, ясна річ, ідей Гаєка. Індивідуалізм, звісно, виражає не те романтичне бачення, згідно з яким усі великі історичні події, як і беззаперечний прогрес у наукових, культурних і соціальних сферах, є результатом подвигів виняткових індивідів — героїв, — а попросту те, що окремі люди не є всього лиш епіфеноменами колективів, до яких належать, які їх формують так, як це роблять верстати з промисловими товарами. Індивід володіє суверенітетом і, хоча частина того, чим він є, пояснюється середовищем, в якому він народжується і формується, у нього є свідомість і здатність проявляти ініціативу, які вивільняють його з тієї стадної плаценти і дозволяють йому діяти вільно, згідно з його покликанням і талантом і часто залишити слід в оточенні, якому він живе. Амбіція індивіда є тією силою, яка надає динамізму ринковій економіці, це те, що уможливлює прогрес. Тому рецепти Кейнса покласти на державу керівництво та спрямування економічного життя через планування, на думку Гаєка, притлумлюють цю «амбіцію» і призводять до глибокого дисбалансу у функціонуванні ринку.
41
École Polytechnique (фр.) — Політехнічна школа, один з найпрестижніших у Франції вищих навчальних закладів (Тут — примітка перекладача).